Руське Православне Коло

Берегиня
роду

На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
 

Народження Богині

                                     Народження Богині
                             Священні знання слов’янського роду
                                                                              
 Цю книгу присвячую своїй донечці Златі
 та всім слав’янським жінкам, які
 бережуть Предківську Віру-Звичай,
 Славлення Праві.
 Низький уклін усім Матерям і Бабусям мого роду
 
 Зміст
 
 До читача
 Передмова до першої книги
 Розмова з журавлем або "Бузьку, Бузьку принеси..."
 У пошуках квіту папороті, або велике таїнство зачаття
 І в лоні матері весь світ сховався (Девять місяців творення людини)
 Нарoдини
 З народженням Вас на прадавній Руській землі, панянко!
 Вікові Посвяти
 Яблуко від яблуні недалеко падає, або мати та бабуся в житті дівчинки
 Лельник
 

 До читача...
 
 Дорогий мій читачу, споконвіку твої Предки свято шанували жінку. Адже вона
 за своєю суттю – берегиня роду і зберігає усе те, що надбав та приніс у
 родину, рід, державу її чоловік. І саме жінка передає з покоління в
 покоління те, що колись давно дали нам Предки-Боги. Настав час оглянутися
 назад в минуле і осягнуте те, що ми мали, ким були і як нам жити далі. Хай
 кожен запитає себе, що сьогодні залишимо по собі ми, що надбали, аби
 додати у духовну скарбницю роду?
 З чого почати осягнення сили свого роду? Рід Всевишній Пресвітлий велить:
 почни із себе! Глянь на себе, свою матір, чоловіка, дружину, доньку чи
 сина. Побач і відчуй усю безперервну лінію свого роду, аж до Світлосяйної
 Матері Лади – Прародительки Богів і людей. Візьмись і віднайди божественну
 святість у своїй душі. Повір у себе! І завтра до тебе крізь душу твоєї
 коханої дружини посміхатиметься сама Богиня Лада. Кожна жінка і чоловік,
 дівчина і юнак, поринувши у світ нашого роду – Родосвіт, відкриє для себе
 тисячі і тисячі тайн, згадають, хто вони, знайдуть свою силу та вміння
 творити своє життя і життя своєї родини у злагоді, щасті та радості.
 Ця книга призначений саме для Вас, щоб виховати дитину згідно з
 предківськими настановами.
 І так разом ми відновимо щастя, радість, силу і добробут на нашій землі.
 
 

 Передмова до Першої книги
 
 Дорогі друзі!
 
 Прагнучи осягнути силу свого роду, Ви маєте знати, що предковічні
 слов’янські знання збережені у «Поконі Рода Всевишнього»1 говорять нам про
 те, що «ми є рід божеський в Яві»2. Від народження ми маємо вічну душу,
 яка містить у собі божественну силу і здатна творити світ навколо себе.
 Для того, щоб творити її, необхідно «згадати себе»: проявити у світі
 дійсності свої вроджені якості, відновити свою єдність з Богом.
 Перебуваючи у Яві, ми знаходимося у постійному зв’язку з Вищим Світом –
 «Правою» і нижнім «Навою» – Неявою, де Предки наші перебувають, щоб згодом
 у Яву повернутися. З нашими душами постійно спілкуються Боги і Предки.
 Знаючи духовні закони, за якими побудований Всесвіт – Тіло Бога, ми живемо
 у радості і щасті, творячи свій рід. Прагнучи наладнати своє життя і
 підняти його на найвищий рівень, наші предки закликали досконалі і світлі
 душі до народження на Землі.
 Сьогодні саме такий час, коли наші роди потребують оновлення і підняття,
 отже, час кликати Богів у Яву!
 Народити і виховати Богиню на Землі непросто. Якщо Ви вирішили покликати і
 народити найблагороднішу, найрозумнішу та найпрекраснішу жінку у своєму
 роді, або досягнути злагоди і щастя у своїй родині, вам необхідні нові
 знання і вміння. Адже те, хто ви є і як Ви її приймете у цьому світі, як
 будете виховувати, може по–різному вплинути на її розвиток. Тож перед тим
 очистіть свої тіла і душі, розберіться з проблемами насущними. Помиріться
 з батьками та родичами. Виправте усе, що може погано відбитися на
 майбутній дитині. У цій книзі ви знайдете багато порад, які будуть у
 помочі Вам на шляху самопізнання та розвитку.
 Якщо ж Ви вже чекаєте немовля, вам стане у пригоді розуміння тих подій,
 які з вами відбуваються і як необхідно розвивати дитину. Дотримуйтесь
 порад, які прочитаєте у цій книзі, і Ви збільшите її силу настільки,
 наскільки Ваше дитинча зможе прийняти її.
 Не хвилюйтесь, якщо не знатимете, хто ж там, синочок чи донечка. Шануйте
 та славте Богів, які оберігають Вашу дитину в утробі і Вас. Боги наші –
 суть, Великі Родичі, вони дадуть розуміння й знань стільки, скільки треба
 дитині.
 Дійте з Богами воєдино.
 Відкриті їх обійми для нас – онуків Дажбожих.
 

               Розмова з журавлем або «Бузьку, Бузьку, принеси…»
 
 Ладині Роси
 
 – Бабусю, дивіться: бузьки летять!
 – Летять, доню. – Хтось душу покликав із Прави.
 Ось і несуть вони їм звісточку,
 що скоро поповнення у родині буде.
 – Бузьку, Бузьку, принеси Маруську! – кричали діти, побачивши у небі
 лелеку.
 – Це тепер Маруська, – сумно зітхнула бабуня.
 
 Життя людини у цьому світі починається з народження, та для того щоб
 народження було вдалим, і майбутня дитина володіла необхідними для роду
 якостями, до її зачаття підходять дуже уважно. Прийнявши рішення народити
 дитину, батьки мають ще за рік до цього звернутися із Славбою до Богів та
 Предків своїх, аби загодя покликати душу майбутньої дитини. Проводячи
 родові вогнищанські обряди з проханням про народження дитини, подружжя
 освітлювали своїм духом шлях їй у Яву за 40 днів до зачаття, за дев’ять
 (дев’ятим днем рахувався перший день після «місячних») і за три дні до
 священодії. Вираховуючи дату народження, потрібно знати, що у більшості
 випадків восени-зимою родяться діти, які мають духовне спрямування бути
 духовними провідниками та науковцями, весною-літом приходять воїни, літом-
 восени – господарі.
 Відповідно і зачинати їх було необхідно за 9 місяців до цього. Людина є
 частиною Природи і невідривно з нею пов’язана, тому підготовка до
 народження починалася з весни, бо саме навесні починається Новоліття, і
 Земля-Матінка розпочинає готуватись до нового народження.
 Готувалася Цвітана ще з ранньої весни до священного обряду. Їжу варила
 особливу, аби багато зелені було. Щоранку, до схід Сонця, вибігала на
 гору, що поза хатою була, і Дажбогу Ясному молитву складала. Аж бувало
 розплачеться, мов дитина, від щастя якогось незбагненного. І Сонечко тоді
 наче особливо посміхається, зігріваючи душу по-батьківськи. А увечері
 кликала Велеса, аби сон її стеріг і оберігав від лиха усякого. Коли настав
 ранок перед Купалом, зібрала Відунка жінок та дівчат, які дитину народити
 хотіли, і повела на Бабу – гору високу, що в лісі ховалась. Здавна так її
 називали. І трави там особливо пахли. Були жінки, які довго зачати дитинку
 не могли. Були ті, які мимоволі дівочість втратили. А ще були такі, як
 Цвітана, що кликали первістка з роду свого.
 
 Навесні готувались дівчата та жінки до великого дійства. Ладиними Росами
 називало їх жіноцтво. Ладині Роси – це благословення жінок Матір’ю Богів
 на народження, а деколи ще й духовне і тілесне очищення За три місяці до
 Купала приходили жінки до Волхвині і Та, проглядаючи їх життя минулі,
 дивилась на їхні долі. Давала поради усякі, як краще тіло та душу до
 обряду готувати.
 Лише Волхвині Прави могли проводити цей священний обряд, бо потрібен був
 дух сильний та зв’язок з Богами міцний. Усе жіноцтво святкувало, та не усі
 на гору Бабину ходили: лишень ті, які потребу мали. Дівчата ті та жінки
 щодень Богів славили по-особливому, аби Ті їх у полі зору свого тримали і,
 коли час настане, у помочі стали. І їжа їх була особлива: ні м’яса, ні
 жиру споживати не мусили, лишень зерно усяке та каші, аби єство до
 зародження готувалось.
 Виховуючи доньку свою та готуючи до народження, кожна мати розповідала
 доньці своїй про заповіти Богині Макоші. Кожна дівчина відати мала, що у
 перший раз з чоловіком єднаючись, залишає він у ній свій образ духа і
 тіла. Від того усі діти, яких вона народить будуть з роду того першого
 чоловіка. Тому було так важливо вперше на священне подружнє ложе лягти
 саме із коханим мужем своїм. Сю науку дівчатам давали після Лельника у 12-
 14 років.
 Обряд Ладиних Рос дозволяв знімати Волхвиням з дівчат, які цноту втратили,
 печать мужа того, який першим був, та не одружився. Та не завжди це
 дозволяла Богиня Карна3 робити. Коли Карна крилами довкола дівчини
 звивається і тужливу пісню співає, відправляє її Волхвиня додому. Значить,
 сама винна у тому, що трапилось, і висновків правильних з удіяного не
 зробила. Були жінки, які не могли зачати і виносити дітей. До таких
 Волхвиня закликала Богинь і слухала, що вони їй скажуть. Одним допомагали
 настої трав’яні, інших водила у світ потойбічний до предків, аби дозволили
 їй дитину народити. А бувало, що біди великої у житті минулому жінка
 наробила, Карну сильно обтяжила, і не дозволили їй Боги дітей у житті
 цьому мати. Тоді вмирала безплідною, не залишаючи сліду на землі по роді
 своєму. І чоловік мав право покинути таку жінку. Якщо ж отямилась і
 виправила власну долю працею над душею своєю, то Боги дарували їй дитину
 незалежно від віку її.
 Бували також жінки, що кликали ті душі, яких рід їхній потребував. До них
 Волхвиня особливо ставилась, брала на Гору ще задовго до сходу Сонця. І
 замовляла їх разом із іншими Волхвами, до Богів у Праву і Наву ходила,
 роди людські у потойбіччі продивлялась, аби відшукати і покликати душу
 того, хто у Яві найбільше потрібен. А коли знаходила, то разом з Богинею
 Долею нитку життя його у Яву притягувала. І коли час наставав, Мати Лада
 народжувала душу ту у лоні жіночому, і починало битись життя нове.
 
 Оксамитова темінь теплої ночі ще лилася крізь шибку, коли у вікно раптом
 постукали. «Вставай, Цвітано! Ну ж бо, дочко! Зірку проспиш, яка у поміч
 нам йде», – тихим, але чутним голосом мовила Відунка. Наче сполохана
 пташка зірвалася молодиця з ліжка. «Дай поцілую», – обіймаючи прошепотів
 чоловік. «Гордане, коханий, спішу. Чуєш, баба Славуня гукає. Та ти ж сам
 вставай! Тобі ж у гай, до дуба заповітного!» «Серденько моє, – ще раз
 ніжно притис Гордан любу до грудей своїх, – хай Боги помагають!»
 Вже було досить світло, коли дві жінки прийшли на Бабину гору. «Ти усе
 зробила як я веліла?» «Так, бабуню, » – відповіла Цвітана. «Ну що ж, хай
 Боги нам у помочі стануть!»
 Потім, згадуючи, що відбувалось на Горі, Цвітана пам’ятала лишень, як
 сходило Сонце, і вона, скинувши білосніжну сорочку, купалась в росі.
 Високі трави, наповнені соком та небесними сльозами, омивали молоде тіло,
 яке, мов губка, всотувало разом із сонячним промінням нектар пахучих трав.
 Чи то від бабиного узвару, чи то від самої купелі Цвітана марила вперше у
 своєму житті. Її серце ще ніколи так не любило цю землю. Здавалося, Лада і
 Мокоша стояли поруч, ніжно посміхаючись своїй улюбленій дитині. А вона,
 мов бджілка, пила солодку сурицю рідної землі, славлячи Богів і дякуючи Їм
 за своє народження та сотворення світу, в якому живе. Ще мить – і вона,
 наче сніжинка, розтанула у безмежній любові. «Мамо, мамо, » – почулось
 десь зовсім поруч. Вона оглянулась і завмерла: у траві стояла маленька
 дівчинка років п’яти і гукала її – Цвітану. «Мамо, чому не озиваєшся,
 невже ти мене не чуєш? Я вже зачекалась. Все гукаю, гукаю... » Біляве
 дівчатко кулачком втерло зволожені очі. Цвітана піднялась із трави: «Як
 тебе звати, дитинко?» Маленьке створіння підняло смарагдові очі: «Колись
 ти звала мене Ясною, Рогнідою. Яке ім’я цього разу даси?»
 Цвітана нарешті зрозуміла, що ця дівчинка – її майбутня донька: «... Яке ж
 ти хочеш, доню?» Дівча посміхнулось. Цвітана потягнулась пригорнути її, а
 та, мов мале кошеня, заплутуючись ногами у траві, пішла назустріч, та десь
 посередині дороги зупинилась. «Мені вже час іти, але я ще прийду до вас.»
 Раптом усе зникло, як і з’явилось, залишилось тільки якесь дивне відчуття
 і присмак, чи то материнства, чи то маминої ніжності. «Ясна, – шепотіла
 Цвітана, – Рогніда».
 
 Закінчувались Ладині Роси близько вечора. Тим часом громада у Боголіссі
 готувала свято Купала. Молодиць та дівчат, які рано-вранці на Ладині Роси
 ходили, бачити ніхто не мав. Спілкуватись їм було заборонено. Там на Горі
 Святій, Світлом Рода Всевишнього4 й духом своїм знімали Волхвині з душ і
 тіл дівочих нечисть всяку та очищували і благословляли на народження
 добре, світле і праве.
 На найбільші свята приходив у село святий самітник, Волхв–рахман. До нього
 в ліс старійшини ще з вечора посилали найповажніших з–поміж себе.
 Запрошували його святе дійство провести: одружити Вогонь з Водою та пари
 поєднати, аби рід щасливо множився. Тому мали дівчата бути чистими і мати
 помислі праведні, бо нічого від нього не сховається, усе відав він і знав,
 що було, є чи буде.
 Коли вже добре смерклося, підводила Волхвиня до священного вогнища дівчат
 та жінок, які в сю ніч душі дітей закликали, і ставали вони з лівої
 сторони від Волхва.
 
 У гаю було людно, вогонь палахкотів так яскраво, наче хотів собою освітити
 усю землю, огорнену темною ніччю. Цвітана, як і інші жінки, одягнута у
 білу довгу сорочку, заправлену в плахту, тримала у руках вінок. Це не був
 простий вінок: туди були підібрані трави особливі, зірвані після довгих
 замовлянь та у свій час. Жінки ставали позаду Волхва, а на іншій стороні
 юрмились чоловіки. «Усі є, Славуне?» – голосно гукнув Волхв. «Так, усі!
 Можна розпочинати». Волхв підняв руки до нічного неба, на якому зорі, наче
 очі, миготіли до людей. «Батьку наш, – громом рознеслось по гаю, аж,
 здавалось, сколихнулися дуби, – Роде Могутній! Ти, який народив Праву, Яву
 і Наву. Ти є Богом Богів наших...» Молитва змусила людей стихнути, а все
 навколо ніби забриніло срібним дзвоном. Хмари розступилися геть і зорі
 засяяли, як самоцвіти. Цвітані переймало дух раз за разом. Вона бачила, як
 хвилюється серед чоловіків її Гордан. Такі миті ніколи не забуваються –
 миті, коли Боги ступають на Землю...
 У тому хвилюванні Цвітана не помітила, як черга дійшла до неї. Славуня
 брала за руку жінку і підводила до Волхва. Так було і з нею. «А чия ся
 жона є?», – обрядово запитав гучним голосом Волхв. «Моя, Батьку,» –
 виступивши з громади чоловіків, промовив Гордан і з повагою схилив голову.
 Кожен чоловік приносив дари Богам за майбутню дитину. Якщо батько хотів
 сина, дарував на Храм меча або плуга. Гордан же приніс полотно білосніжне
 та золоте намисто. Усі дари складали біля жертовника.
 
 Закликання душі з Вирію
 
 У Купальську ніч продовжували закликати душу дитини із Вирію. Цілий рік
 перед цим чекали її приходу. Так чоловік готувався стати батьком, а жінка
 матір’ю. Заведено так було у роді нашому, що найбільше зачинали на Купала,
 аби воїни родились.
 Народити і виховати дитину – це найбільша святодія у людському житті,
 продовжити свій рід у Яві, це означає виконати свій обов’язок перед Родом
 Всевишнім. Тому сім’ї слав’янські мають бути великі і багатодітні.
 Усвідомлення своєї відповідальності перед родом земним та Родом Всевишнім
 приходило не відразу. Чоловік мав збудувати дім (громада у цьому молодим
 завше допомагала), коли йому не перейшло у спадок обійстя ніякого. А
 дівчина готувалась до приходу дитини – ткала полотно, вишивала сорочки,
 збирала скриню, лаштувала свою нову домівку, у яку привів її чоловік,
 розмальовувала піч.
 
 «Гордане, ще коли ти був зовсім маленьким, – звернувся до нього Волхв, –
 Славуня, яка приймала пологи у твоєї матері, бачила, що мала прийти з її
 роду Відунка-мати, яку ми вже давно кликали. Але при народинах померла
 мати твоя, не змогла її душа утриматись на землі сій. І забрали Боги матір
 Твою, дарувавши їй інше, вище життя. Позаяк же ти первісток був, на тобі
 рід увесь зупинився, бо не мала змоги із Прави зійти душа жінки праведної.
 Весь рік маєте вірно обряди чинити, щоби душу її якнайліпше у Яву
 провести, аби справу свою могла зробити, на що Боги покладаються. То ж
 бери свою вірну дружину за руку та проказуйте славбу-молитву за мною».
 
 Кликали душу тричі. Перший раз на Великого Купала, починаючи з ночі. На
 світанку дивились, як Сонце ясне сходить: коли яскраво та чисто – душа
 почула поклик і готується з Вирію у світ земний прийти. Другий раз – за
 сорок днів до її приходу, перед Русалчиним тижнем у травні. Після другого
 закликання не можна було чоловіку проливати сім’я своє – мав берегти сили
 чоловічі аж до зачаття. Жона ж збирала трави, готуючи їх для ложа
 священного.
 Чотири рази на рік якнайширше відкривається брама Вирію до світу Яви. У
 цей час предки обходять роди свої, оглядають, чи добре господарюють онуки
 їхні, чи вірно суть Богів розуміють і дітей своїх научають. І маємо свято
 чекати приходу їхнього на подвір’я наші, прибираючи та прикрашаючи хати
 наші. Так предки, перебуваючи у Вирію, бережуть нас у Яві. Але так є, якщо
 поминаємо предків рідних повсякчас, ось тоді вони мають силу оберігати нас
 та святині наші від душ лихих.
 
 На початку листопада предки приходили в гості до дітей своїх. Осінній
 туман стелився над сонною землею. Молода пара у білому вбранні, піднявши
 руки до неба, кликала предків. Поруч, спершись на посох, стояв старий
 сивий дід, який мовчки спостерігав за дійством. Чи то від жіночого
 заклику, чи то від палких слів молодого мужа, відкрилось небо, і узріли
 вони, як з нього вийшли світлі мужі і жінки родів Гордана і Цвітани,
 ставши перед молодими. І сам Велес стояв посередині. Молода жінка
 вдивлялась у душі пращурів своїх. Наче золотом блискотіли над туманом
 постаті, і, якщо прислухатись, можна було почути від них легке дзюрчання,
 наче струмок заховався десь під листям ожини.
 Коли всі вийшли з-за хмар, Волхв звернувся до Велеса: «Велесе, Батьку наш!
 Ти приніс отрочат на землю Руську, з яких Рід наш почався. Кличу тебе, аби
 дозволив молодятам нашим, Гордану та Цвітані, привести у рід їхній дитину
 гідну». Велес лагідно посміхнувся і мовив: «Волхве Древославе, я лише
 переводжу душі з потойбіччя у світ Яви. Якщо душа, яку вони кличуть, не
 обтяжена вчинками негідними і Карна та Доля дозволять, – переведу її. Тоді
 Мати Лада вкладе у лоно онуки нашої Цвітани душу дитини майбутньої».
 «Дякую, Велесе-батьку», – пролунав голос старого.
 
 Третій раз кликали душу за три дні до зачаття її у світі земному. 21-го
 червня, коли сонце починає набувати найбільшої сили, гукали батьки до
 Вирію. Але перед тим у хаті жінка наводила найкращий лад, мов писанка,
 світилась домівка чистотою. Зверталась до Лади та Мокоші з молитвами та
 замовляннями усякими. А потім у кожному куточку запалювала гілочку
 сушеного чебрецю та ліпиці (квітки вічного кохання), а листочки любистку
 та винограду кидала під ліжко разом із пшеничним колоссям. На покуті біля
 образів Лади та Сварога мали стояти свіжі квіти. Ладині квіти – то троянди
 та ружі. Коли квіти в’яли, їх пелюстки висушували на сонці, подрібнювали,
 додавали запашні смоли і маленькі пучки трав підпалювали, аби ті диміли на
 покутті.
 Чоловік же мав упоратись з усім господарством, якщо мав таке. Не можна
 залишати недоробленої справи, бо для зачаття це дуже погано, усе мало бути
 довершеним.
 
 «Гордане, коханий, чи ти готовий? – весело гукала Цвітана, стоячи в
 полотняній довгій сорочці за хатою на горбочку. – Хутчіш, ось-ось сонце
 зійде!» Гордан поспішав, несучи перед собою велику діжу з дощовою водою та
 срібними монетами, які лежали на дні. Цю воду Цвітана збирала понад
 місяць. Не бачачи дороги під ногами, він раз у раз спотикався, від чого
 вода переливалась на нього. Цвітана закривала долонями вуста, аби чоловік
 не бачив, як вона сміється. «Все, все, я вже тут», – ставлячи діжку на
 землю, промовив Гордан. Перед Купалом молодята мали обмити одне одного
 дощовою водою під промінням вранішнього сонця. «Іди до мене, – ніжно
 прошепотіла Цвітана. Сонце вже показало перші промені. Коли схвильований
 Гордан зняв білий одіж з дружини, вона випурхнула легкою пташкою, і Гордан
 замилувався надзвичайною вродою та грацією Цвітани. Її розкішне тіло
 вабило не тільки погляд: медово–золотиста шкіра виблискувала на сонці,
 повні груди-яблука манили торкнутись жіночого стану. Цвітана тихо, мов та
 кішка, не мнучи трави, підійшла до нього і почала знімати його мокру
 сорочку. Руки Гордана обплели її стан, голос став м’яким і тихим. «Кохана,
 – шепотів він, – яка ж ти солодка». Цвітана знімала з чоловіка сорочку,
 руки її затремтіли, коли торкнулась грудей коханого. Гордан отямився,
 згадавши, що до Купальської ночі не можна зачіпати дружину і відпустив її.
 Підійшовши до діжі, він набрав у великий кухоль води. «Іди–но сюди, квітко
 моя». Цвітана, посміхаючись, підняла руки до неба. Гордан підійшов ближче
 до неї і, промовляючи славу Дані та Матері Ладі, поливав кохану водою,
 омиваючи тіло її. Так само і Цвітана омила його, промовляючи до Дани та
 Сварога.
 
 Купальське омивання
 
 Зранку, перед Купалом, молодята на сході сонця омивали одне одного. Але не
 можна було їм кохатися, мали зачекати доки ніч не настане. Негоже було
 вдень дитину зачинати, бо вдень добрі люди працюють. Зачинати слід вранці
 чи увечорі. Відомо, що найщасливіші душі народжуються під час сходу сонця
 та до обіду. Потім молода жінка готувала особливий напій з глоду, який
 варила і настоювала кілька днів перед цим, додаючи до нього золотого
 кореня (родіолу) та польових квіток котиків. Напій мав велику чоловічу
 силу, яка не лише подвоювала його снагу, а й дозволяла керувати нею. Жінка
 з особливою любов’ю готувала подружнє ложе для Купальської ночі. Трави для
 нього збирались на Зільника5 і клалися по чотирьох кутах під біле
 простирадло. Любисток, ромен–зілля та м’ята зашивались у подушку, на якій
 спав чоловік. Собі жінка зашивала омелу, зірвану при повному місяці без
 дотику до неї металу (жінці, яка має зачати дитину, вона допомагала
 завагітніти). По краю вікна плели великий вінок, у який вплітали: нечуй-
 вітер, що відвертає зазіхання інших жінок; петрів хрест, що вберігає від
 чар; терлич-траву, що чарує коханого; полин, що проганяє усяку нечисть;
 материнку та прикрит-зілля, що вберігає від чар під час весілля та зачаття
 дитини. Біля ложа ставився напій із глоду, якого жінка мала приготувати
 вдосталь, та мед із товченими горіхами. Дочиста вимивала підлогу.
 Жінки, які готувались до зачаття, перед виходом на свято обкурювали себе
 висушеним чебрецем або окроплювалися ним, настояним на непочатій воді
 тринадцять діб у підвалі. Це захищало від зурочення та шкідливого впливу
 Чорноби.
 

             У пошуках квіту папороті, або велике таїнство зачаття
 
 Віда для мужа
 
 Багатою є земля наша Руська знаннями велемудрими. Були часи, коли Велес-
 Батько щодня на землю із Потойбіччя сходив і милувався дітьми своїми, яких
 з Вирію приніс у Яву. І ходив до Волхвів у ліси їхні, і там, сидячи на
 капищах святих, біля вогнищ священних, ділився мудрістю, яку осягнув у
 Батька Рода – Бога Всевишнього. І доти тривали ті розмови з Волхвами, доки
 люди не приходили до лісу кликати Волхвів-старців чинити їм обряди Божі на
 Свята Великі.
 До обряду Купальського готувався кожен майбутній батько. Він ретельно
 очищувався, протягом сорока днів не їв м’яса, споживав зерна, пророслу
 пшеницю, каші усякі. З особливою шаною та любов’ю ставився до жони своєї
 та не любився з нею до Купала. Щоранку та щовечора звертався до Рідних
 Богів та предків, аби якнайглибше осягнути їх велич та силу могутню. Таким
 чином, він утримував єдність Роду Божественного та людського у собі.
 Тримаючи безперервний зв’язок того, що було, що є і що буде, муж давав
 дорогу з Потойбіччя найдосконалішій душі, закриваючи хід усяким злидням та
 душам недосконалим.
 Єдиний і Багатопроявний Род Великий у Всесвіті нашому. І немає в ньому
 нічого однакового. І люди, що у Світ Яви приходять, всі різні. Але маємо
 ми певні здібності, певний гарт, за якими природно складаються гурти-
 громади і життя своє у злагоді творять. Гурти за гартом природнім
 називаються Варни – «закваска», «вариво», що Богами дається. Визнаними у
 нашому народі, у традиції, є чотири Варни. Варна Працівників, Господарів,
 Воїнів і Волхвів. Всі Варни гідні, всі шановані. За ними знаходимо ми своє
 місце у Яві, у своєму житті. І за цими нахилами з потойбіччя у Світ Яви
 покликані бути можемо. І коли кличемо ми душу найліпшу, аби та у дитині
 нашій народилася, теж отак: на поклик за нахилами власними з Вирію душі
 окликаються і у Яву приходять новим народженням. Для того, щоб вірно оклик
 здійснити, тому хто кличе слід бути певним у власних здібностях: котрі
 потужні, найбільш гідні, такі, що саме їх у дитині продовжуючи, зможе він
 влучно покласти їх підвалиною у силу дитині. Потрібно Згадати Себе –
 дістати своє найсильніше, укорінене: чи то Працівницьке, чи то
 Господарське, чи то Воїнське, чи то Волхвівське. А вслід за тим – слід
 звернутись до Вирію, спрямувавши оклик свій відповідним чином, обрядом,
 аби дістати своєї дитини світлу іскру душі предковічної з Вирію.
 Розуміючи це, гарний Господар кликав дитину з якостями гарного Господаря,
 і все що набув сам – досвід, багатство – передавав у руки, які могли
 продовжити справу роду. Гарний Воїн кликав воїнів, сина чи доньку, аби
 передати не лише вміння та розуміння воїнське, але й славу роду, яку
 передали предки. Було таке, що рід запрошував до себе душу іншої Варни,
 тоді народжувалась дівчинка. Вона поєднувала свій рід із родом мужа, якого
 вона приводила з потрібної Варни. Так само і Волхви кликали Відаючих,
 Жерців та Волхвів, аби передати їм Дар Відання6, усі знання Покону7 та ту
 Працю, яку вони виконували у Всесвіті. Якщо батько не може передати свої
 знання сину, тоді також народжується дівчинка.
 Поки хлопчик усвідомлюється як дитя, до першої посвяти, до нього ставлення
 як і до дівчинки, коли ж він почав психологічно формувати свою стать, це
 відразу відчуває батько і ставить відповідні своєму роду вимоги до сина.
 Якщо це син з його роду, то він легко долає шлях нового життя, і,
 налаштовуючись на батька, тримає його лінію. У такому випадку в сучасному
 світі син обирає професію батька, (батько ж свого часу, зрозуміло,
 продовжував справу діда) наприклад, династії відомих родин викладачів,
 науковців, музикантів чи артистів.
 Коли ж до батька воїна приходить дитина, душа якої має Варну Господаря,
 потрібно продивитись минулі життя цієї дитини і ті завдання, які вона має
 вирішити у цьому житті. Буває, що нова душа готується до переходу у Варну
 Воїна, і цей батько найякісніше може допомогти їй піднятися. Виховання
 такої дитини різниться від виховання дитини із Варни Воїна. Таким дітям
 дається складніше навчання мистецтву воїнському, вони вчаться довше. І до
 них батько має виявляти більше терпіння. Це не означає, що така дитина не
 може бути з його роду. Кожен рід має у собі і Господарів, і Воїнів, і
 Волхвів. Усі вони вчаться у Варнах, вдосконалюючись, аби одного разу душа
 з’єдналась з батьком Родом, як досконала частинка його Буття. Якщо ж до
 Воїна у родину прийшов Волхв, таку дитину Волхви відразу помічають.
 Це означає, що батько має дати йому можливість пізнавати істину, навчатись
 і жити за Поконом. Але такій дитині потрібна також військова шляхетність
 (вміння керувати та організувати навколо себе простір, людей), яка
 дозволить виконати те завдання, з яким ця дитина прийшла у Яву. Для самого
 ж роду така душа приносить нові знання у кладоряд8 законів роду, часто
 змінюючи їх і підносячи на вищий щабель, готуючи цей рід до приходу дітей
 вищої Варни. Таким чином, наприклад, рід ковалів (працівників) може
 змінити свій статус з часом на рід купців-господарів (бізнесменів) з
 торгівлі металовиробами. Для того, аби це відбулося, батько має у рід свій
 кликати душу господаря, який допоможе облаштувати та розвинути сімейну
 справу в іншій площині. Коли закінчується час роду як роду господарів,
 знову закликається нова душа – вже воїна, який може на більш високому,
 державному рівні творити взаємодію та керувати громадськими справами, що
 мають ширше поле утримання порядку ніж особисто-господарське. Потім у рід
 приходять Волхви, які можуть утримувати лад не лише на рівні держави, а то
 й цілої планети з Вищим світом і між собою.
 Розуміючи Варнові та родові закони, чоловік серйозно підходив до
 священнодійства – зачаття, бо йому засівати своїм сім’ям лоно жінки. Окрім
 свого духовного стану, він мусив дбати про душевний стан дружини. Лише
 гарні та повні любові взаємостосунки могли викликати в її душі сильне
 полум’я, яке дуже потрібне при зачатті. Вірно скерувавши його і з’єднавши
 обидва полум’я, пара зливалась в одну істоту. Ця істота в такій найвищій
 якості живе на землі дуже мало, кілька секунд. Той, хто вміє горіти сам, і
 запалювати полум’я у своїй половині та утримувати його під час кохання –
 володіє великою життєвою силою, яка може повертати божественні сили, що
 має в собі ця Істота, для надання більших можливостей кожній земній людині
 що її складає. Таку істоту можна створити лише за умови, якщо ви знайшли
 саме свою зоряну пару. При зачатті палає велике могутнє вогнище, створене
 з двох сердець. Чим яскравіше сяйво від такого вогнища, тим більша
 імовірність привабити до Яви душу зі світу Прави, яка здатна своєю потугою
 наблизитися до потуги сяйва двох поєднаних душ. І тоді у родителів
 з’являється дитина, душа якої перебуває на вищому щаблі досконалості по
 відношенні до них.
 Муж чекав, що його шляхетні предки зійдуть із Прави у тіло зачатої дитини.
 І рід його тоді буде уславлений вчинками богатирськими та шляхетними. А це
 від чистоти жони залежало і чи праведною була! І жоден чоловік в цю ніч не
 мав права ні оком своїм, ні помислом посягнути на неї. І весь час про
 свого мужа думати мала. Проведення вогнищанського православного обряду
 весілля дозволяло жінці гармонійно ввійти у рід чоловіка і збагатити його
 здобутками свого роду. Об’єднання двох родів відбувалось у кілька кроків і
 також носило магічний характер.
 
 Віда для дружини
 
 Ті, котрі всю ніч збирались зачинати дитину, після обряду йшли до лісу і
 там шукали квітку папороті, а знайти її було нелегко. Сам Перун її від
 людського ока ховав. І лише ті, у парі Квітку знаходили, чиє кохання було
 любов’ю наповнене.
 Саме такі пари й мали благословення від Богів, адже призначені були одне
 для одного. Тому і ставали тієї ночі такі муж і жона одною істотою,
 подібно до Рода Всевишнього, який у собі Батька Сварога та Матінку Ладу
 поєднує. Се квітка папороті допомагала їм зливатися в одне ціле. І коли
 чоловік проливав сім’я у лоно жіноче, Перун запалював її. А Матір Лада,
 коли найяскравіше спалахувала Квітка, вкладала іскорку Божу – душу
 людську. Так творилося священне дійство, і очищена плоть чоловіка і жінки
 за допомогою Божественної сили Світла Рода Всевишнього зачинала нове
 життя. В таку дитину приходила душа великого та славетного предка. І
 гордилися батьки дитиною своєю допоки життя їх тривало.
 Але, якщо дитина зачата була у тілах неочищених та в місцях неосвячених,
 тоді торує вона шлях свій життєвий важкою ходою, бо лежить на ній нечисть
 Чорноби гнітюча. Несе усякі хвороби батька й матері, які їм од Мари через
 Карну дістались за справи злочестиві, хоч зумисні, хоч ні. І не може тоді
 дитина дихати на повні груди, якого би походження та роду шляхетного не
 була. Знали Волхви наші, коли Боги паруються на Святинях Небесних, тоді і
 люд земний має дітей зачинати на землі святій. Бо то є час благодатний для
 приходу у Яву душ світлих.
 
 Наближалась ніч. В ігрищах та забавах сходив час до найзаповітніших
 хвилин. І коли Волхв відправляв усі подружжя по Перунову квітку, взяв він
 по-батьківськи Цвітану за руку і сказав: «Дивись, дочко, чи знайдете
 Квітку чи ні, багато залежить від тебе. Рід твій – древній. Знав я твоїх
 діда з бабою – шановані були люди. Баба не раз бачила майбутнє, а дід
 тлумачив його. Тож зумій передати своїй дитині усі найкращі якості твого
 роду. Дослухайся порад баби Славуні».
 Цвітана заворожено дивилась на Волхва і бачила лише його очі, такі
 бездонні та мудрі, наче в них ховались таїни не одного століття. Вона не
 встигла відповісти. Волхв уже був далеко. «Що він тобі сказав?», –
 схвильовано спитав Гордан. «Що?», – якось зовсім розсіяно озвалась
 дружина, на мить повертаючись до тями. Гордан вів кохану шукати Квітку, а
 її свідомість поринула у давноминулі світи. Вона ніби не по лісу блукала,
 але по роду своєму. Бачила діда, прадіда, і бабу, і прабабу, і ще якихось
 зовсім невідомих їй людей. Знала, що задумуватись не можна, треба лише
 дивитись і запам’ятовувати.
 Ось серед усього цього люду найяскравіше виринув образ старої жінки, яка
 поралась біля дерев’яної хижі. Здавалося, хата стоїть посеред лісу, без
 огорожі. Стара жінка підняла голову і почала вдивлятись у простір. «А,
 прийшла таки!», – звернулась вона. Цвітана пильно дивилася навколо,
 намагаючись збагнути до кого ж та говорить. «Ти кого шукаєш? Я ж до тебе
 звертаюсь!» – Лише тоді Цвітана збагнула, що стара говорить до неї. «Ти
 сьогодні з Горданом маєш зачати дитину. Уважно послухай, що маєш
 зробити...», – але вона насправді не говорила, а тільки дивилася в очі
 Цвітані. І та все розуміла. На останок баба сказала: «Науку сю про кохання
 до чоловіка передають дівчатам лише перед заміжжям, аби вони про це не
 думали раніше часу свого. І пам’ятай, – жінка – се як гуслі, якщо гарно
 зроблені, вистояні та виморені добре, – видаватимуть гарну музику. Якщо ж
 вони затягані, зіпсуті, то який би боян вправний не був, він не видобуде з
 них небесного звучання. Тож як би чоловік не старався, якщо тіло й душа
 жінки не будуть очищені та правильно налаштовані, він не зможе піднести їх
 обох до сьомого неба, а відтак вони не стануть Ладом. «Приходь коли що...
 Може якісь трави треба буде знайти, – я підкажу, де вони ростуть, і коли
 найбільшу силу мають».
 «Ой!», – скрикнула Цвітана, вдарившись ногою, і біль привів її до пам’яті.
 
 Кожне місце на землі має у собі і Чорнобу, і Білобу. Їх співвідношення у
 кожній місцевості різниться. Є такі місця, що для очищення найкращі, але
 не можна там житло будувати та дитину зачинати, – можна лише обряди
 проводити та Богів славити. Первісток має бути зачатий у гаю дубовому, аби
 жінка в своєму лоні залишила дух природи живий та діти в любові до неї
 зростали. Наступних вже дітей зачинали у хаті родинній. Пам’ять про
 священний дубовий гай залишалась у душах від зачаття до глибокої старості.
 І спілкувалась така людина легко з навколишньою природою, відчувала її, і
 шкоди їй заподіяти не сміла. Духи ж лісові, у відповідь, тільки
 допомагали. Так одним трави давались – лікувати ними могли. Інші ж у
 звірів могли перекинутись та мову їхню розуміти. Усе залежало від душі,
 яка приходила у світ. До чого у людини був хист найбільший, в тому гай чи
 ліс і ставав у допомозі, даруючи таланти всякі.
 Якщо батько хотів воїна, приносив на обряд сей священній дари воїнські –
 мечі, щити. Якщо хотів гарного господаря, дарував плуга, худобу. Якщо був
 такий, що Волхва хотів, то мусив спершу у Волхвів порадитися. А ті,
 проглядаючи Праву, Яву і Наву, вже рекли йому істину.
 Для дівчат були свої дари. Кожен батько, окрім сина, прагнув і доньку
 мати. Бо Боги, наші Великі Родичі, жіноцтво своє вельми шанують.
 Народження дівчинки в родині віщувало велику любов та шану від Богів
 рідних. То вона лад забезпечує у родині своїй, дітей народжує, рід
 прибавляючи. І матір має велику допомогу од неї та славу добру від людей.
 Любов’ю та турботою зігріває родителів на схилі літ та доглядає їх, коли
 час немочі прийде.
 То ж дарували за дівчат полотно біле, намиста усякі, прядиво, – усе, аби
 Богиням рідним до вподоби прийшлось.
 Вчили Волхви, що Богам не потрібні дари сі. То людина сама себе від
 захланності і усякої потворності душевної рятує. І чим більше ти даєш
 Богам Рідним, тим більше тобі дається від Них. Не можна отримати
 благословіння людині жадібній. Не можна віддавати більше ніж хочеться і
 менше ніж треба. Пожертва має бути від чистої душі, а не зі злобою у
 серці. Бо тоді Боги не приймуть її, і не очистиш душу свою від ницості. А
 відтак, не отримаєш благостей Небесних, на які можеш заслуговувати у житті
 цьому.
 
 «Гордане, це мабуть середина лісу, куди ми прийшли», – тримаючись за руку,
 говорила Цвітана. «Я відчуваю, кохана, що ми вже десь поруч. Дивись, який
 ліс густий!» – «Я бачу, – посміхнулась Цвітана, – вже всі ноги
 пообдряпувала». «Де, покажи?» «Ось, – нагнулась вона до ніг своїх, –
 дивись!» Гордан зігнувся до землі, побачивши ноги Цвітани, погладив їх і
 взяв жону на руки. «Ось трошки ще пройдем і, мабуть, все». Гордан зробив
 ще кілька кроків, але довга коса Цвітани зачепилась за щось у лісових
 хащах, і Гордан зупинився. Поки вони визволяли косу, стрічка розв’язалась,
 і розплетене волосся геть заплуталося у чагарнику. «Гордане, це лісовик
 грається. Зупинися. Обдивимось, куди ми прийшли». Крізь кущі та повалені
 дерева було видно галявину, на якій м’яким килимом буяла трава. Вони
 підійшли ближче. «Чуєш, Гордане, десь є струмок. Послухай, дзюрчить». І
 дійсно, звідкись доносилося хлюпотіння води. Оглянувши місце, вони знайшли
 струмок, який виринав з пагорбка і знов ховався в землю. «Це, мабуть,
 тут!», – прошепотіла Цвітана. Місце справді було надзвичайне. «Зачекай,
 Гордане, я зараз». Вона пішла у бік струмка, наспівуючи.
 ... Цвітана омивалась перед священним обрядом. Усе почалось ніби в казці.
 Вона й не зчулася, як підійшов Гордан. Поцілунки були наче марево. Вона то
 розтікалась в його обіймах водою, то гусла, як мед, солодка і пристрасна.
 Гордан зняв свою сорочку і постелив на траву. Йому здавалось, що Цвітана –
 Богиня. Такою її ніколи не бачив.
 Шалений вогонь невгамовної пристрасті заполонював все його єство. І вогонь
 цей був досі незнаний. Він то підіймався над Всесвітом, то стрімко падав
 униз. Гордан втрачав відчуття тіла. Спочатку це лякало, та потім він усе
 відпустив і опинився наче на сьомому небі. Він бачив Цвітану, як молочну
 ріку, в якій купався. То вона розчиняла його у собі, то він пив її і не
 міг напитись. Неземне відчуття неймовірного щастя не покидало обох. Якоїсь
 миті вони почали зливатись в одне... Цвітана гірською рікою неслася
 вперед, несучи за собою Гордана. Він з останніх сил керував цим потоком
 і... настала мить! Мить, коли вже не було ні його, ні її. Вони стали
 єдиним цілим. Відчуття безмежного щастя... і благодаті. Була ніч, та їм
 здавалось, що все довкола потопає у сліпучому сяйві. Істота, в яку
 обернулось подружжя, сяяла, граючи усіма барвами веселки. Як називали
 предки створіння це, що зливало в собі їх обох – Ладо? Так, більшого ладу
 між двома коханими досягти неможливо. Ой дід, Ладо, Ладо... Цвітана
 бачила, як маленьке сонечко ввійшло у їх сяйво. Як жіночі ніжні руки
 опустили те сонечко у саме її серце. «Це, мабуть, Лада», – наче в тумані
 здогадувалась Цвітана. Десь інтуїтивно відчула добру посмішку. «Справді-
 таки, Лада», – ще раз пронеслася думка.
 Довго вони леліяли одне одного, утримуючи благодать у собі, аж поки не
 поснули у солодкій млості...
 «Гордане, дивись, вже ранок», – ледь розплющивши очі, прошепотіла Цвітана.
 У сонячному світлі все було зовсім іншим, набагато гарнішим. Цвітана
 підійшла до струмка й набрала у долоні води. Пила пристрасно й омивала
 своє тіло кришталево чистою водою, та раптом зупинилась, відчувши чужий
 погляд. На тому горбі, звідки витікав струмок, сиділа вовчиця. Вона
 спокійно дивилася на неї, і молодиця не відчула страху. Вовчиця лягла собі
 на лапи і заскавуліла. Цвітані захотілось підійти до неї. Але та встала й
 пішла. Спілкування не вийшло. Вовчиця прийшла лише познайомитись.
 Повертаючись до Гордана, вона побачила, скільки трави вони столочили і
 засміялась. Сонечко вже давно зійшло і огортало теплом її молоде тіло.
 Гордан спав у траві. Його одіж, яку він стелив уночі, була далеко від того
 місця, де він лежав. Цвітана лягла поруч на шовкову траву, а він пригорнув
 її до себе. Вона лежала і прислухалася до своїх відчуттів, прислухалася до
 створіння, яке відтепер починало зростати у її лоні. Дурманили п’янкі
 пахощі соковитої трави і землі. Було так хороше! Вона кохала свого
 чоловіка і чекала від нього дитину.
 Перші три години після зачаття є найважливіші, – почулося Цвітані, наче
 уві сні. Вона ніжно притулилась до коханого і знову заснула.
 

                      І в лоні матері весь світ сховався
 
 Родинне ладування
 
 І дивляться предки з Вирію на землю нашу, де вчаться мудрості діти їхні.
 Легко колишуться трави під ногами матінки Лади, іде вона по траві, землі
 не торкаючись. Матінка Божа Лада народила усіх Сварожичів. Та двійко дітей
 її, Леля і Полель, найменшими є. І всюди де вона, там і вони ходять, за
 нею ступають. Заходять на кожне подвір’я, де є молода жінка. Сідають на
 лавці, якщо господар в домі добрий – змайстрував її коло хати. А ні, то
 схиляться на тин та й дивляться, як господиня порається, як за дітьми та
 чоловіком дбає. Чи лагідно до них говорить, чи горнеться до чоловіка, чи
 пестить діточок. А коли дітей чекають іще, то така родина є найулюбленішою
 для Лади. І споглядає вона за ними повсякчас. Береже Лада – Матір жінок
 таких від лиха, від погляду недоброго чи лукавого.
 Якщо стомлена жінка раптом захоче гримнути на малого пустуна, то Лада від
 усього свого Серця любов та лагідність матері передасть. І та пригорне
 дитя, ніжно поцілує, і воно слухняним стане. А коли в чоловіка справа
 якась на лад не йде, осяє Лада дружину ще й мудрістю своєю. Підійде та до
 мужа, руку йому на плече покладе і словом лагідним підтримає... Отак і
 ладнає родину Матінка Лада, творячи любов і злагоду у роді людському.
 А коли жінці загрожувало щось, то приходила Мокоша. Грізною, але
 справедливою буває Богиня ся. Якщо її ослухатися, могла й лихо наслати на
 людину ту, для науки. Як сама земля, стане темною і грізною, то й усяк і
 вклякне від страху. Та люд добрий не боявся Мокоші. Бо хто любить Батьків-
 Богів своїх, той не боїться їх. А Мокоша – матінка наша і ми, Русини,
 завше Її шанували, – то Земля пречиста, на якій живемо і яка нас годує. Й
 остерігалась нечисть всяка жінку зачіпати, бо знали, як Мокоша за плечима
 стане, то кров умить в животі захолоне. Грізною була лише до людей, що
 лихе мислили. Коли ж підходив час пологів, то Мокоша не відступала від
 жінки і разом з повитухою дитину на світ приймала.
 Після зачаття молода жінка по-іншому вести себе мала. Роботу виконувала
 усю домашню, важкого підіймати не можна їй, перевтомлюватись також. Дуже
 Богині люблять, коли майбутня мати квітки садить, доглядає їх, поле. В
 такої жінки усі грядочки, мов писанки, гарні мають бути. Бо як носить
 доньку – то відразу привчає, ще в утробі, її до роботи, прикладом своїм,
 якщо ж сина, то має знати, який лад у господині доброї має бути і цього
 вимагати мусить од жони своєї. Тож, своїм прикладом така жінка вчила, ще
 ненароджене дитя своє, ладувати навколо себе усе, що до рук лягає – дім,
 господарство, державу. Усюди лад має бути, і ніяка праця не має лякати
 труднощами своїми. Бо очам страшно, а руки працьовиті та розум світлий усе
 перероблять.
 Дуже важливо, аби жінка при надії думала про хороше, любувалась природою:
 лісом, річкою, небом, землею, зірками, коли вечір настане. Аби сонце
 зустрічала та проводжала зі славою-піснею. А коли Хорс-Місяць на землю
 прийде, спати мала вже, по вечорах не можна засиджуватись, бо тоді Темні
 Боги виходять і ненароком зачепити хворобами та злиднями можуть.
 З цього часу пильнуватись треба, аби жодна людська думка не схибила в
 сторону майбутньої матері, не можна в гостях засиджуватись довго, бо дівка
 похатурницею буде, а як хлопець, то дому не буде триматись. Не можна ні
 просити, ні самій жалувати щось комусь. А як треба відмовити, то нехай се
 чоловік зробить. Коли зла жінка прийшла у хату і щось випросила, треба по
 її сліду посипати сіллю, аби зло не залишилось в домі. Раз в тиждень поріг
 хати освячувати запаленою свічкою (перуновою блискавкою) та посипати
 маком, а браму і хвіртку сіллю або також маком.
 
 Хоч і вже смеркло, але Цвітана чула, що дитя у ній не спить. Б’ється
 ніжками, аж по самих ребрах, наче витанцьовує. Гордан вже заснув давно.
 Колись від діда у спадок йому перейшла ковальня. Але якось не лягало його
 серце до справи цієї. А цього року пішов він у стару закинуту кузню, і так
 щось защеміло в грудях, розпалив він вогнище, і з цього усе почалось.
 Тепер кожного дня там пропадає. І люди почали йти до нього, хто по сокиру,
 хто по плуга. Лишень зброю поки не кує, каже не час йому іще. Тому й спав
 натомлений працею. Цвітана прилягла поруч, обійняла живіт руками і, ніжно
 гладячи його, заспівала колискову, ту, що співала їй мама.
 
 Ой красно, ясно,
 Ой красно, ясно,
 Куди соненько ходить,
 Ой ще красніше,
 Ой ще ясніше,
 Куди матінка з дитятком ходить.
 Соненько зайде,
 Соненько зайде
 Та й назад воно зійде
 Матінка ж тебе
 Матінка ж тебе
 Не покине, дитятко, ніде.
 
 У животі стало тихо, молода мама солодко посміхалась, відчуваючи блаженний
 стан дитини.
 «Спи, моє соненько, моя зіронька ясна», – шепотіла мати. Гордан, не
 просинаючись, ніжно обійняв Цвітану, і маля опинилось між двома
 найдорожчими для нього людьми. Усі троє спокійно спали, насолоджуючись
 щастям єдності, поділеній на трьох.
 
 Мати Лада приходила погомоніти не тільки до майбутньої породіллі, дуже
 часто через мужа свого Сварога, зверталась Мати Всесвіту до чоловіка, який
 батьком мав стати. Важко було розмовляти з тими, хто у дитинстві своєму не
 отримав ласку материнську, хто не відчував любові як ріс. Мати яка не мала
 у собі любові материнської, не була благословенна Ладою Великою, і від
 цього страждав рід її увесь. І сини її росли обділені любов’ю, і не знали
 вони потім ласки до жінок та дітей своїх. Такі чоловіки страждали від
 зради жіночої, а то й озлоблювались жінки на них, бо завше жінка чекає від
 мужа свого, яко від батька, любові, розуміння та підтримки. А як муж
 ненавчений матір’ю своєю любити, важко тій жоні навчити його цьому. І
 лишень, як душу має світлу і чисту, може набути се, коли жона терпляче
 допоможе йому, а він ітиме на зустріч їй у прагненні своєму.
 Також і доньки такої матері не мали у серці вогню Ладиного, який усе
 ладнав та зігрівав родину. І не вміли тоді кохати вони, бо коли чоловік у
 ніч священну вперше любує жону свою, щонайперше відчуває її суть жіночу. І
 в суті сій є кожної Богині нашої благодать ясна. І відчуває муж, чи
 справжня вона є, чи прийняла його, і чи віддалась йому до останньої краплі
 душі своєї. Та жінки сі, не знаючи від матері любові, не знають і як
 прихилити серце чоловіче до себе. І діють тоді магію усяку чорну, аби
 замість того, щоби серцем кохати чоловіка і розумінням своїм, чарують
 його, щоби він не відчував пустоти душі їхньої. Та не довго така жінка
 живе щасливо, бо відвертались від неї Богині усі. Лише Карна кружляла
 довкола, темними крилами змахуючи над головою жінки такої, бо не можна
 чинити кривди та примусу над душею людською. Та буває, що і мати любов
 свою віддає, а доньки чи сини вчинки роблять негідні, тоді причину слід у
 іншому шукати.
 Тож нелегко дається розмова ся Матінці Ладі. Але змушена вона стукатись у
 серце чоловіче, аби допомогти жінці його і дитині ненародженій ще.
 
 Гуділа кузня Горданова, ох і зморився він. Тільки-но порозходились усі, як
 знову відчинились двері. Сніг увірвався в стару ковальню, біля дверей
 стояла молода русява жінка у довгій білій простій сукні, тримаючи в руках
 золоте яблуко.
 «Доброго вечора, Гордане», – мило посміхнулась вона, її довга коса з плеча
 майнула за спину.
 Він мало не обімлів, гадав, що хтось забув щось і повернувся, тому й не
 дуже озирався. Вогонь почав шалено розгорятися, і якось дуже незвично
 палахкотіти.
 «Доброго вечора», – відповів Гордан, розуміючи, що жінка ся, є мабуть,
 швидше зі світу потойбічного, ніж цього.
 «Чи можна погомоніти з тобою, майстре, ковалю?» – ніжно запитала вона.
 Гордан побачив, що вона стояла боса і там, де були її ступні, проростала
 зелена трава і сніжно-білі квіти.
 «Боги мої, се ж Мати Лада до мене прийшла!» – вирвалось у Гордана. Та ж
 лишень посміхнулась. Чоловік зняв з кілка свого кожуха, вивернув його і
 постелив на лаву. «Сідайте, Матінко, сідайте,» – заметушився він,
 витираючи натрудженими руками, мокре чоло.
 Лада сіла і показала рукою йому, аби той сів поруч. Гордану було страшенно
 не по собі усвідомлювати, що сама Лада, Велика Богиня, яка народила усіх
 Богів Вирію, поруч нього, у кузні.
 «Не хвилюйся, – вже серйозніше звернулась Лада, – я прийшла погомоніти про
 Цвітану. Ти маєш знати, що вона відчуває, чому так поводиться.»
 «Слухаю, Матінко», – як син рідненький відповів Гордан.
 Лада торкнулась рукою його руки і подивилась йому в очі. Гордана охопило
 м’яке відчуття любові, з кожною миттю воно збільшувалось, наче теплі хвилі
 теплої води огортали його душу. Крізь Ладині очі він бачив усіх жінок
 світу земного, бачив, як до кожної тягнуться її проміння світла, як одні,
 мов сонечка ясні, купаються в ній, і такими чистими є та лагідними, а
 інші, які її світло відкидають, наче зчорнілі та покручені, мов квіти
 після доброго морозу пов’ялі. І усіх вона утримує у своїй любові. Потім
 Гордан побачив, як з’єднуються ті дівчата з чоловіками. І чоловіки були
 різні. І пари складались різні. Там, де чоловік утримував в собі вогонь
 Сварожий та дух могутній Перуновий, і дівчина була наповнена світлом
 Ладиним та любов’ю невинною Леленою, творилось сяйво дивовижне, і всі Боги
 Прави виходили на межу світу Явного благословляти їх. А Лада дарувала їм
 нове життя і опускала його у лоно жіноче. Та небагато було таких пар.
 Були, де дівчина не світилась барвами веселки, а тьмяніла, ніби сутінки
 вечірні, тоді муж, який і мав усе світло у собі, зливаючись з нею, тьмянів
 і сам. І сумно Богам було, та розуміли вони, що є закони Карни, і якщо муж
 сей зробив сам такий вибір, значить десь світло в його душі не яскраво
 палає і мусить його випрацювати з жоною такою. Якщо ж жона магією земною
 його приручила до себе, то Покривала її Карна крилами своїми, і ніколи та
 жінка не була щасливою з ним, і іншого вже не могла мати аж доти, поки
 працею над собою не відробить лихо, яке заподіяла. Були пари, де навпаки,
 дівчина сіяла, мов сонце, а, чоловік, наче туман осінній, покривав її
 світло пеленою своєю. І до них приходили діти, та Лада не несла їх на
 руках своїх, а з Вирію опускала душі, і вони мов птахи, летіли до
 майбутніх батьків своїх. Там, де пара світла, і, мов веселка, виграють її
 барви, дитя опускалось із золотавим світлом. Де тьмяні душі батьків – і
 дитина така ж. І жахливо було дивитись Гордану, коли у світлу душу дівчини
 приходили діти з роду чоловіка, який темний був. Наче від страшного болю
 викручувалась вона, а темнота душі нової вливалась у неї, і спинити
 дійства цього не можна було. І плакала її душа від болю та розпачі
 великої. І Карна краяла долю дівчини тої. І бачив Гордан, як відвертали
 Боги рідні очі від дійства такого. Страшно було, коли світла душа з роду
 чоловіка – Світлого слов’янського роду, приходила у тіло жінки з чорного
 роду. Ненавистю покривалась душа такої жінки до дитини своєї та мужа. І
 всіляко вона знищувала дитину таку, обливала болотом та нечистю. І ще в
 утробі прививала до душі світлої темні барви, аби згасити ненависний їй
 Вогонь небесний.
 Кожна дівчина мала свої барви та свою музику і була їй пара, яка такою ж
 музикою звучала та такими ж барвами сіяла, але коли муж її до того мав
 стосунки з іншою жінкою, накладала вона на нього свої знаки, і його барви
 плутала, і часто не міг такий чоловік признати свою жінку. А коли мав не
 одну, а багато жінок, то творилась в ньому чорноба, і темінь заповнювала
 ті місця, куди мало влитись світло його дружини. І такому чоловіку важко
 було признати свою жону, аж поки не очистить себе від жінок попередніх та
 чорноти, яка зародилась, мов хвороби, в душі його. Ще гірше було жінці,
 яка не одного чоловіка приймала до себе. Там, де чоловік проливав сім’я, у
 її лоні залишались сліди його, і дитині, яка зароджувалась в ній, дуже
 важко було зростати, все її світло йшло на боротьбу з тими слідами, які
 залишили випадкові чоловіки її матері. І коли було багато слідів таких,
 все змішувалось в душі її, і спокою та гармонії вже не було. Краса і розум
 жіночий згасали, бо сім’я чуже несе завдання роду чужого у роді людському,
 і перший дух, наче іній, осідає в жінці, дає план, за яким має бути
 побудоване дитяче тіло, і коли приходить той, від якого родиться дитина,
 наче з глини будується тіло по плану першого чоловіка, і його духовні
 задатки панують у дитині тій. І відкрилась Гордану велика суть Роду
 Світлого та Роду Темного.
 
 Материнська і батьківська любов
 
 Жінка, яка носить дитину, на весь час сей сама стає дитиною. І тому муж
 має знати, що зміна у її настроях та бажаннях – це вплив душі дитячої, яка
 вже прийшла на світ Божий, і крізь мамині очі дивиться на нього. До трьох
 місяців дитяча душа опановує мамине тіло, і мати опускає свою власну
 свідомість до того рівня, на якому дитині найлегше пізнавати світ. І тому
 її поведінка не зовсім подібна до поведінки дорослої жінки, але чоловік
 має розуміти, чому це відбувається, і ні в якому разі не сварити її чи
 докоряти. Жінка, яку ростили по законами Роду Матері Слави9, має вміти
 допомогти дитині якнайлегше прийняти цей світ та відчути з ним єдність ще
 в утробі. Мамі обов’язково потрібно вивчити, що дитя любить їсти, які
 продукти їй приносять насолоду та є корисними, а які – ні. Яка музика
 вирівнює душевний стан дитини, особливо найціннішою є музика народних
 інструментів. Важливо, аби мати сама співала, вібрація від гарної народної
 пісні закладає в дитини любов до свого народу, чуттєвість до рідної мови
 та добрий музичний слух. Не можна під час вагітності постійно вживати чужу
 мову та лаятись. Таке низьке і погане бриніння руйнуюче впливає на
 внутрішнє самопочуття дитини.
 Рідна мова виступає тим зв’язком між дитиною і родом, в який вона йде,
 який дозволить потім їй якнайкраще проявитись в ньому, оскільки дитина
 виступає його часткою. При творенні свідомості та тіла – дух рідної землі,
 рідного неба, виступає тим святим матеріалом, з якого будується людина.
 Тому так важливо батькам для народження доброї дитини мати своє родинне
 вогнище – родове помістя, яке сприяє досконалому тілесному прояву. Людина
 напряму поєднана з тією землею, на якій вона живе; кожна земля, рід, нарід
 має свій дух і свою Рідну Віру, яке проявом бриніння саме цієї землі і
 творить найкращий духовний простір для появи немовляти.
 Вірно розуміючи важливість прославлень Рідних Богів під час формування
 дитячого тіла (оскільки наші Боги проявляються у воді, землі, вогні та
 повітрі), мати налаштовує частоту стихій та роду на якісну побудову тіла
 дитини. Перебування вагітної на Православленнях10 та усіх обрядах
 Звичаєвого Колодара11 Православних Обрядів, дає можливість народити дитину
 з найкращими фізичними та розумовими задатками та божественними
 здібностями. Така дитина, як би не склалась її доля, ніколи не стане
 яничаром для свого роду. Ті мужі, які чекають синів, мають глибоко над цим
 замислитись, аби коли народить дружина сина, батькове виховання лягло у
 гарний ґрунт.
 Любов батька є дуже важливою у розвитку дитини. Як і коли познайомити їх,
 як навчити його спілкуватись з дитиною, усе це вже має знати жінка, аби
 підтримувати благосне зростання дитини. Найкращий час для спілкування – це
 ранок, коли просипається мати, батько може легко погладити її живіт,
 привітати немовля. Якщо це робити постійно, дитина звикає і з часом вже
 сама потребує батькової ласки. Якщо ви налагодили гарний контакт, вона
 буде до вас відгукуватись, стукати у те місце, де ви прикладете руку. Так
 само і ввечері, коли мати лягає спати, батько може поспілкуватися з
 дитиною, розповісти невеличку казку, вилити свої почуття їй. Ні в якому
 разі не можна звертатись, як до хлопчика чи до дівчинки.
 Потрібно сприймати немовля як дитину, незалежно від статі, навіть коли
 батькові дуже хочеться сина. Важливе місце займають і відносини батька до
 матері. Дитина сприймає ставлення до матері як до себе. Тому коли ви
 сваритесь з дружиною, дитина вважає, що ви сваритесь на неї, і від цього
 складає перші погані враження про людські стосунки. Їй буде здаватися, що
 її не люблять, не чекають, як наслідок в жінки може виникнути погіршення
 самопочуття тощо. Свідомий батько, який розуміє важливість продовження
 гідного роду, досить уважно має ставитись до матері та дитини, любов до
 дружини відчуває й дитина, яка в той час не відокремлює себе від матері.
 Відповідно, коли мати проявляє любов до батька – ці ж відчуття переживає і
 маля, і як мати любить, так любить і дитина. Якщо в родині це не перша
 дитина, то до спілкування з немовлям потрібно залучати усіх дітей, аби
 вони ще з утроби закладали в ній братню та сестринську любов, що в
 майбутньому виллється у дружню родину. Це буде сприяти розвитку
 братерської любові, взаєморозумінню та родинній єдності. Мати має навчити
 дітей любити один одного, переживати за труднощі, радіти за вдачі. Старшим
 дітям потрібно пояснити, що їх братик чи сестричка відчуває там у
 животику, яка вона; обов’язково потрібно торкатись маминого живота, аби на
 дотик сприйняти нового члена родини.
 Трапляється часто, що в родині старші жінки, які вже народили дітей,
 ставляться до молодої матері як до звичайної жінки і не зважають на її
 вагітність. Це виникає тому, що коли ця жінка сама носила дитину, вона не
 була готовою до материнства і не відчула Божественного стану Матері, яким
 усіх жінок наділяє Лада та Мокоша. І тому вагітність у неї викликає швидше
 роздратування або неприємність, яку потрібно було просто пережити. Такі
 жінки не беруть участі у душевному та фізичному зростанні дитини. Вони не
 чують її, не спілкуються, вважаючи це зайвим. Тому, коли дитина
 народжується і зростає, така мати не завжди може встановити гарні стосунки
 із своєю дитиною, і з часом між ними виникають серйозні непорозуміння.
 Безумовно, робити з вагітності щось надлюдське та надзвичайне також не
 потрібно, але майбутня мати має відчувати, що про неї турбуються, її
 люблять, і найголовніше, що дитину, яку вона носить, усі з радістю
 чекають. Підготовка до материнства велась ще з раннього дитинства
 дівчинки, лише у кожному віці ці уроки мали свої завдання. Виховати
 якнайкраще майбутню матір не в роді, практично неможливо. Вона не зможе
 отримати вповні усе, що має знати та вміти жінка. Бо те, що закладається у
 три роки, вже не закладеш ні у п’ятнадцять, ні у двадцять.
 
 Боги – охоронці майбутньої матері
 
 У перший місяць вагітності потрібно славити Бога – Коляду Божича, яко
 початок світу видимого.
 Перший місяць є найважливішим, оскільки тоді закладаються усі органи,
 розвивається мозок, стать. Дитина з часу запліднення до моменту виходу у
 світ збільшується масою у 6 мільярдів разів! А за 20 років після
 народження і до зрілості, зростає всього в 20 разів. Дуже важливо в цей
 час надшвидкого фізичного та душевного розвитку немовляти створити їй
 найкращий ґрунт для росту. Тому на кожен тиждень є свій Бог, але єднає їх
 Божич як початок життя нового. Перша славба йде Божичу, наступна – тому
 Богу, який формує тіло дитини у цей період. Першим тижнем, як і місяцем,
 опікується Коляда-Божич.
 В давнину наші діди користувались шестиденним Перуновим тижнем, він
 якнайкраще лягає у календарний кладоряд12, тому особливо добре складаються
 етапи розвитку немовляти за шестиденкою.
 В перших шість днів вагітності дитина вбирає дух матері і батька, і
 перетворює його на матерію – своє тіло. Дуже важливо, аби жінка знала, що
 вона вагітна, це дозволить їй свідомо вплинути на формування рис обличчя
 дитини, майбутні здібності, характер. За перші три години відбувається
 вибух народження. Перша клітина, яка поділилась в материнському організмі,
 несе усю цю інформацію про майбутню людину, але при відповідному
 налаштуванні та вірному славленні Рідних Богів у відповідні години, є
 можливість скоригувати її – образ та фізичний і духовний стан. Коли дитина
 народжується, у неї вже є характер, який потім ми лише коректуємо, ось цей
 характер і формується з першої клітини. Перший тиждень майбутня мати має
 виділити багато часу на світоспоглядання у Священних Станах (медитацію). У
 своїх славбах-спогляданнях бачити малого Божича, приносити йому дари на
 покуття, яке має стояти у святковій кімнаті – світлиці.
 
 Покуття
 
 Покуття – це хатня божниця, ставиться воно у південно-східному куті
 найкращої кімнати – світлиці. На стіну вішаються образи Богів, або
 розміщають на столику у вигляді куммирів.
 Якому Богу приносяться молитви, куммир виставляється посередині. Біля
 нього мають куритись пахощі (у кожного Бога свої) та горіти свічка –
 символ родового вогнища.
 Новий початок завше чистий і світлий, і такий образ чистого і світлого
 початку мати має тримати у своїй уяві перші дні. Початком будь-якої справи
 у слов’янському роді завжди опікувався Божич-Коляда14. Найкращі славби та
 молитви до Коляди Божича під час Сходу Сонця, коли розпочинається день,
 розпочинається і нове життя. Як пробивається Сонце, світле і чисте,
 яскраве і золоте, так і зароджується ваша дитина у вашій утробі, світла та
 чиста, яскрава і золота. Такі славби потрібно проводити лише з великою
 любов’ю до Сонця-Коляди та власної дитини. Ці стани підсилюються, коли
 поруч батько. Він має найбільший вплив на формування дитини, оскільки його
 сім’я проростає. Під час споглядання батько може з’єднуватись із своїм
 родом в минулому, майбутньому та теперішньому часі через ненароджену
 дитину, оскільки вона є одночасно у трьох світах та у трьох вимірах. Цього
 зв’язку можна досягти так: мати сідає спиною до Сонця, яке має сходити, а
 батько обличчям і до сонця, і до матері, утримуючи в полі зору дружину з
 дитиною та Сонце, досягти потрібно такого бачення, щоб образ зіллявся
 воєдино. Якщо нікому не важко, то час перебування у Священних Станах
 (медитації) необмежений, як правило, поки Сонце не вийде на небо так, що
 вже не буде створювати один образ. Результат у кожного свій. Адже, кожен
 батько має свою потребу та своє завдання у цьому житті, тож те, що він
 очікує прийде тоді, коли настане потреба. Це світоспоглядання дозволяє
 чоловіку, отримувати від роду усі найкращі знання та уміння, а також
 забезпечити у майбутньому процвітання роду свого, прокладаючи місток з
 минулого через сьогодення у майбутнє. У цьому дуже важлива поведінка
 жінки. Вона має бути єдиною з чоловіком та дитиною, якнайповніше проявити
 любов свою до нього та його роду. Жінка виступає як Земля-Мокоша, яка
 родить і ростить те зерно, яке посадять в неї. Ґрунт може бути сухим і не
 благодатним, тоді дитина виросте, як та билина при дорозі, нікому не
 потрібна, хвора та нещаслива. А може бути і родючим чорноземом і дати
 гарний та багатий врожай.
 
 Другий тиждень. Наступних шість днів дитина формується з крові матері,
 отримує усі речовини, які допомагають будувати їй тіло. Розвивається
 кровоносна система, усе що пов’язано з водою – рідиною, розвивається дуже
 активно. Потрібно в цей час славити Богиню Дану, яка відповідає за живу
 воду та утримує в собі священний дух. Найкраще проводити світоспоглядання
 (медитацію) біля води, річки, водоспаду, моря, струмка тощо. Перед
 священнодійством потрібно прикрасити дерево над водою яскравими стрічками,
 мають переважати червоні кольори (колір крові, яскраво червоний і темно-
 червоний), що забезпечить здоров’я кровоносної системи (ця медитація
 захистить дитину від хвороби крові і слизистої). Для священних станів
 світоспоглядання найкращий час до восьмої години ранку. Дана приходила до
 наших предків у вигляді молодої дівчини і зустрічалась найбільше біля
 річок та струмків. Молода мати повинна сісти обличчям до води і вслухатись
 в її журчання, якщо вода не стояча. За цим журчанням можна почути кроки
 Дани. Принесення їй пожертви (молоко з медом порівно розмішати і настояти
 кілька днів на сонці, після славби вилити у воду), і промовлення молитов-
 славлень допоможе в цей період закласти якнайкращу якість крові та усієї
 іншої рідини майбутньої дитини.
 
 Третій тиждень вагітності (6 днів) – закінчує витворюватись стать дитини
 та основи її психологічних функцій, які супроводжують цей процес. Окрім
 Божича, потрібно звертатись до Ярила та Лелі, які несуть у собі суть
 дівочого та чоловічого начала. Незалежно від майбутньої статі дитини,
 вшановувати потрібно обох Богів. Хлопчикові Леля дасть любові, доброти та
 турботливості, відчуття та розуміння майбутньої жінки. Для дівчинки ж вона
 дасть усе потрібне майбутній жінці. Найкращий час для медитації, – коли
 сонце виходить до зеніту, приблизно – 9-11 година дня, місце – дубовий
 гай, ліс тощо.
 
 Четвертий тиждень вагітності (6 днів) – дитина уже має задатки до усіх
 важливих органів, центральну нервову систему, легені, визначена стать,
 саме зараз проявляється спрямованість душі до світлих чи темних сил.
 Батьки мають звернутися зі славбами та молитвами до Купайла, найкраще в
 середу, четвер та неділю опівдні, коли сонце знаходиться в зеніті, у своїй
 найбільшій силі. Якщо не літня пора, то потрібно розвести вогонь, аби
 доповнити світло на землі. Священнодійство потрібно проводити на березі
 річки, аби поруч була вода. Найкраще запросити когось із відаючих Рідної
 Православної Віри для звертання до найвищого стану Сонця-Купайла та
 принесення йому пожертв. Цей час є дуже важливим для усього роду.
 
 П’ятий тиждень вагітності (6 днів) – дитина вже повністю сформована, тепер
 вона ладнає простір навколо себе, утворюється плацента. Дитяча душа
 вступає в активну взаємодію із новонародженою свідомістю, яка перебуває у
 початковому стані. Свідомість матері понижається до свідомості дитини, для
 повноцінного сприйняття новою людиною світу. І тому вагітні жінки в такий
 час, подібні до дітей: різка зміна настрою, вразливість, зміна уподобань у
 стравах тощо. Це час Лади та Сварога, або Берегині та Велеса. Одна з цих
 божественних пар стає покровителем дитини, в залежності від її майбутньої
 долі. Найкращий час для славб і медитацій для Лади та Сварога – середа,
 субота, неділя – з 14.00 до 16.00. Для Велеса та Берегині – понеділок,
 п’ятниця – з 18.00 до 21.00 у літній період, та з 16.00 до 18.00 – у
 зимовий період.
 
 Другий місяць розпочинається часом Дани. Усі наступні місяці повторюють
 цикли першого місяця. Можна використовувати медитації та славби, які були
 у перші тижні і відповідали кожному Богу. Час Дани дає можливість матері
 та батьку молитвами та славбами покращити кровообіг дитини, впливає на
 навколоплідні води, які є важливими для дитини, потім, допоможе разом з
 водами вийти на світ Явний дитині без ушкоджень.
 
 Третій місяцьчас Ярила . В дитини відбувається активне фізичне зростання.
 Народжується прагнення до боротьби за життя. Прославлення Ярила наповнює
 дитину стійкістю та життєвою силою. Важливий час, коли закладається в
 дитині снага до продовження роду. Хлопчиків убезпечує від чоловічої
 неспроможності, а дівчаток – від безпліддя.
 
 Четвертий місяць – Лелі. Активно формується чуттєвість дитини. Наприкінці
 цього місяця мати може відчувати перші рухи дитини. Прославлення Богині
 Лелі в цей час наповнить дитину любов’ю, теплотою та добротою сповнить її
 серце. Важливо матері якнайповніше в цей час розкривати свою душу до
 дитини і переповнювати її своєю материнською любов’ю. Такі дії убезпечать
 дівчинку від фригідності, мужеподібності, черствості, тощо. Хлопчик
 отримає благородність, шляхетність, душевну доброту до свого роду, до
 жінок та дітей.
 
 П’ятий місяць – Купайла. Посередині місяця дитина вперше проявляє активний
 рух – дитя б’ється в утробі матері. Якщо дитина перша, то день, коли вона
 вперше забилася є рівно половиною терміну вагітності, отже потрібно додати
 ще половину терміну і вирахувати день, коли приблизно можна чекати появу
 немовляти. Коли ж дитина друга чи третя, то вона починає рухатись раніше.
 Прославлення Купайла дасть можливість дитині у свій час знайти свою пару
 та з’єднатись з нею. Гарне одруження, благословення від світлих Богів.
 Підтримання на праведному шляху, надихання на звершення.
 Шостий місяць – Мокоші або Лади. Вшанування цих Богинь дає дитині
 благословення та підтримку жіночої сутності в незалежності від статі
 дитини. Найкраще готувати дитині ляльки та інші іграшки, можна шити, лише
 не в п’ятницю та неділю і не робити ґудзів на нитках. Лялька, яку ви
 пошиєте для дитини, буде її улюбленою іграшкою, привчить потім любити
 дітей, з розумінням ставитись до їх помилок, закладе терплячість.
 
 Сьомий місяць – Сварога або Велеса. Прославлення Сварога створить в дитини
 здатність до відповідальності за свої вчинки, самостійність, якості
 мужності, незалежно від статі ці риси потрібні як чоловіку, так і жінці.
 Дівчинці дозволить розуміти чоловіків, відчувати їх силу та слабкість,
 вміти впливати на них. Хлопчик буде гарним господарем своєї долі, добрим
 батьком та сином. Коли дитина народжується на цьому місяці, Велес
 допомагає пережити усі труднощі, і в дитини більше шансів родитися живою
 та здоровою, ніж на восьмому місяці, оскільки він сам переносить дітей з
 Потойбіччя. Якщо Велес є охоронцем в цей час дитини, він наділяє її
 магічними та божественними здібностями, вмінням гарно співати, грати на
 музичних інструментах. Прославлення в цей час Велеса якнайширше відкриє в
 дитині можливість пізнання Всесвіту, світлого і чистого розуму, особливих
 талантів.
 
 Восьмий місяць – Долі. Активно твориться життєва позиція дитини, її
 майбутня доля. Дуже важливо кожної неділі вшановувати Долю-Матінку, аби
 дала дитині гарний життєвий шлях. В цей час Доля споглядає за розвитком
 немовляти, визначає час, коли дитина має народитись. Якщо ж вона
 народжується на восьмому місяці, дуже часто не виживає, оскільки
 вважається, що Доля ще не вирішила її майбуття, і та застала її зненацька.
 Сама Богиня вибирає дівчаток, яких наділяє вмінням читати долю, гадати.
 
 Дев’ятий місяць – Рода. Активний і нелегкий час для дитини. Немовля
 готується до переходу. Йому малий світ, в якому воно до цих пір росло, а
 іншого воно поки не знає. Важливо матері не перебувати на людях, не
 проводити дуже активно день, прислуховуватись до дитини. Посвятити свій
 час спілкуванню з родиною, бабусями, тітками, сестрами. Бажано слухати
 лише спокійну народну музику, це дуже гарно впливає на дитину, співати,
 але пісні мають бути з веселим і щасливим закінченням, ні в якому випадку
 не трагічні, читати гарні книги.
 
 Якщо ви хочете, аби дитина виросла мудрою, потрібно багато мислити, читати
 книги, спілкуватись. Особливо важливий час в останні три місяці. Яку
 музику будете ви слухати, така буде заспокоювати вашого малюка, коли він
 народиться, та стане його улюбленою потім. Майбутній матері не можна
 сваритись, бо сварливою буде дитина, потрібно переживати лише піднесенні
 стани, коли ж наступає хандра, навчитись її відганяти, так буде робити
 ваша дитина потім, коли виросте.
 Якщо в жінки токсикоз, або небезпека переривання вагітності, потрібно
 задуматись над своїми стосунками з чоловіком. Ваша підсвідомість підказує
 вам, що щось не ладиться, і ви не готові принести в рід нову людину з роду
 вашого чоловіка. Можливо, ви не готові стати матір’ю, ваша свідомість не
 хоче змінювати стан незалежної жінки на материнство, або ваш чоловік не
 готовий стати батьком і створює негативний вплив. Перегляньте свої
 стосунки, може, чоловік, від якого ви носите дитину, не має тієї любові,
 яка вам потрібна, або ж ви його не кохаєте. Безумовно, коли дитина в
 утробі, потрібно робити все лише на краще і без різких змін. Кохання може
 прийти, якщо над цим працювати обом. Потреба у материнстві з’явиться у
 кожної душевно здорової жінки, лише треба допомогти їй це зрозуміти, так
 само і батьківство. Коли ж, все таки, пара зрозуміла, що не підходять одне
 одному, непотрібно з цього робити трагедію. Батькові треба продовжувати
 спілкуватись з дитиною, підтримувати матір, допомагати їй. Адже ваші
 стосунки ніяк не повинні вплинути на любов до дитини. Батько повинен
 прикласти багато зусиль аби не травмувати ні матір, ні дитину, оскільки в
 цій ситуації він є душевно врівноважений. На противагу жінці, яка окрім
 того, що ніяк не контролює і не впливає на всі фізичні та психічні зміни в
 своєму організмі, боїться майбутніх родів, та не знає, що її чекає після
 народження дитини: зміна соціального статусу, проблема матеріального
 виживання з дитиною тощо. На все це батько повинен зважати, і найкраще
 такі питання не підіймати до того періоду, поки дитя народиться та
 окріпне.
 Коли ж є дуже серйозна загроза викидня, не завжди варто втримувати таку
 дитину на світі цьому. Є різні причини, можливо, дитина хвора і природа
 сама убезпечує рід від негараздів, можливо, справа у карні дитини чи
 батьків. Тут потрібно звертатись за порадою до Православних Волхвів, які
 тримають зв’язок із Родом Всевишнім і можуть проглядати минулі життя
 людські та читати книгу Роду кожного.
 

                                   Народини
 
 Баба-повитуха та Мокошині заповіти
 
 Готуватись до народин має уся родина. Коли ж немає ні тітки, ні дядька, а
 матері та батьки втратили родинні заповіти, усю турботу має взяти на себе
 батько, або той, хто найбільше розуміється в звичаї. Завдання жінки –
 готувати себе та дитину до майбутніх родів. Час пологів потрібно тримати у
 таємниці. Майбутня мати повинна підготувати усе їй необхідне для родів.
 Головною постаттю виступає жінка – бабка-повитуха, яка приймає пологи.
 Безумовно, сьогодні говорити непросто про пологи вдома і важко знайти таку
 бабку-повитуху, та все ж вони є. Жінка, яка приймає дітей з Потойбіччя,
 виступає провідницею між світами. Їй у руки передає дитину сам Бог Велес
 зі світу Нави до світу Яви. Сама бабка-повитуха є жрицею Велеса та Мокоші
 – підземних Богів. Її образ та стиль поведінки не завжди співпадає з
 образом ніжної та доброї бабусі. Дотик до Потойбіччя залишає свій відбиток
 на душі та тілі людини. Їй не можна перечити, не можна ні ображатись, ні
 гнівити її. В час передпологовий та пологовий вона тримає міцний зв’язок
 із світом Нави, тому найкраще відчуває що потрібно робити. Після пологів
 бабка-повитуха довершує священні обряди і після зливок передає магічний
 захист дитини у руки батьків.
 Батько приймає дитину в особливих випадках: коли пологи почались раптово і
 поруч немає нікого, або ж коли батько є високо духовною людиною і
 впевнений у своїх силах.
 Якщо немає баби-повитухи, пологи можуть приймати високодуховні особи, чину
 Волхва, які знають Мокошину віду, найкраще, якщо це – жінка. Чоловік є
 провідником сил, які направленні на здобування і завоювання, у хвилини
 народження дитині потрібна саме жіноча, зберігаюча та утримуюча сила.
 Окрім того, жінка є провідником сили Нави, звідки приходять усі люди на
 землю, і тому вона якнайкраще прийме дитину з потойбічного світу, не
 нашкодячи ні матері, ні дитині. Саме тому, наші предки у кожній громаді
 плекали та свято шанували бабу-повитуху, десь її називали баба-бранка,
 десь баба-пупорізка.
 Кожну повитуху Мокоша відмічала чимось, але усіх їх навчала до останнього
 їхнього подиху. Бо життя не закінчується одним відрізком, аби пройти
 Велику школу навчання потрібно пройти багато відрізків, і дуже часто
 траплялось, що головний урок можна пізнати перед самим відходом в
 Потойбіччя. Так спілкувались Мокоша та Велес із тими жінками, яким дітей
 передавали у Яву. Самі, без посередників, приходячи до них у Яву, а то – у
 сни чи священні стани тиші.
 Згідно їх переказів, були головні правила, чи то закони, які мала знати
 кожна баба-повитуха, яка йшла у дім приймати пологи:
 Перед тим, як прийняти пологи, потрібно очистити від усякого лиха та
 поробків хату, та після освятити її. Кинути оберегового зілля під ліжко
 майбутньої породіллі та на поріг хати.
 У важких випадках навколо ліжка породіллі поставити вісім свічок
 (рівнораменна зірка-алатир) і закликати Богів Рідних на допомогу. Бабка-
 повитуха має задіяти силу усіх Богів. Особливо звернутись до Долі та Рода.
 Зняти усі чужі символи, які є у хаті, що не відповідають Рідним Богам.
 Поставити куммири Мокоші, Рожаниці та Велеса на покутті, задиміти чебрецем
 та травами, які є священні у цей час. Батько та усі родичі в садку або на
 подвір’ї мають розпалити велике вогнище і промовляти молитви славби до
 Велеса, Рожаниці та Мокоші.
 Відчинити усі замки та повідкривати усі двері, все що замкнене,
 порозв’язувати шнурки на взутті, ремінці, пояси, коси. На підвіконники та
 на поріг хати накинути ряднини. Таким чином простелити шлях новій душі та
 Рідним Богам в оселю, де є рожаниця.
 Були й інші заповіді, яких свято дотримувалась повитуха. Її завдання було
 нелегке, вона мала відчувати кожен рух дитини у матері, бачити, як передає
 дитину Велес, як Рожаниця стоїть поруч і підказує та направляє бабу-
 повитуху, що робити кожну хвилину. Та баба, яка не має чуття та духовного
 бачення, може скалічити дитину і накликати на себе гнів Мокоші. Тому
 жінки, які стають на Шлях, не завжди мають щасливу долю. Недотримання
 Мокошених заповітів, нечиста душа та помисли, не відання світу
 Потойбічного та його законів приводить до важких наслідків. Мокоша дуже
 справедлива Богиня, Вона свято береже рід вогнещанський Православний, і
 тому, як колись, так і сьогодні, якщо бачить, що якась повитуха зле
 замислила проти матері чи її дитини, покарає дуже жорстоко, аж до сьомого
 коліна. Коли ж по незнанню зробить лихо новонародженому або матері, також
 судитиме строго, але так, аби навчити її, щоб далі та не робила помилок.
 Адже Богиня Карна пильно стежить за їх помислами та діями. Мокоша, Велес
 та усі Боги, які є нашими прямими духовними батьками, постійно стоять біля
 своїх дітей незримо у ті життєво важливі моменти, якими є рух наш крізь
 світи через смерть і народження. Тож, як маємо ми віру – наші світлі Боги
 перешкодять лиху і здіють на лад. Та все ж потрібно самим підготуватись
 задовго до пологів, обрати бабку-повитуху чи добру лікарку, з якою підете
 в роди.
 Мокошених заповітів є багато, та деякі з них можна означити:
 Не можна заважати Мокоші, потрібно навчитись чекати, і вона так подасть
 дитину з Потойбіччя, як найкраще буде їй вийти на світ Яви неушкодженою.
 Погані та лихі помисли баби-повитухи під час народження дитини збільшують
 чорноту у її долі. Відкривається Брама до Світу Навиного, і якщо душа
 повитухи чорна, звідти линуть до неї чорнобожичі лихі, насилаючи хвороби
 та біду усяку. Якщо ж світла душа, то отримає благословення небесне і
 любов та шану від Богів.
 Якщо в пологах бабака повитуха передає дитину у батькові руки, то все
 життя буде триматись міцний зв’язок між ними. І дитина буде йти батьковими
 стежками та зростати на радість. Повитуха має посміхатись дитині та
 душевною теплотою огорнути її. Покон Родовий Православний говорить, чим
 більше повитуха віддасть любові та теплоти своєї при народженні дитини
 (перше взяття на руки), тим їй віддасться сторицею повагою, шаною та
 благословінням Божим.
 Перехід з одного світу в інший є непростий, і коли Велес подає душу і тіло
 здорове, а Рожаниця-Баба стоїть на стражі між світами, то лихо тій
 повитусі, яка невмінням своїм скалічить дитину. Боги вибирають найкращих
 жінок, які повитухами можуть стати, і свято шанують їх, опікуючись ними.
 Але ті повсякчас вчитися мають, аби справа гарно з рук і до рук лягала, бо
 непросте призначення повитухи, і Боги се знають.
 Повитуха почути має, як дитині найкраще вийти з матері, і не нав’язувати
 свою волю, а дати можливість вибрати свій шлях.
 Злитись з душею, яка йде, має повитуха. І коли заплуталася душа дитини і
 вийти важко, не треба спішити до ліків та інструментів усяких, а потрібно
 розкрити душу дитячу, наповнити її оптимізмом та радістю нового світу,
 любов’ю своєю, нехай побачить, що туди, куди вона йде, її чекають з
 радістю.
 З великою любов’ю та турботою до Матері повитуха ставитись має, бо несе
 вона у собі життя нове і є найулюбленішою донькою Богів Рідних в сей час,
 благословенна ними вона є. І Мати Лада, Леля та Дажбог стоять у голові
 рожаниці, а Мокоша по ліву сторону від руки повитухи, а Велес – по праву.
 Велика честь приймати з Потойбіччя онуків Дажбожих, і для баби-повитухи
 такі діти рідними є, як для Дажбога, Велеса, Мокоші, Лади та усіх Рідних
 Богів.
 Кожна повитуха знає, що потрібно робити під час пологів. Для звичайної
 людини можуть здаватись дивними ті речі, які вона каже зробити, але розум
 та душа її міцно зв’язані з Богами і баченням світу Навного, тому те, що
 бачить вона, не бачить ніхто інший. Є випадки, коли жінка родити не може,
 міцно тримає її чоловік у світі Явному, і не може вона поринути до дитини
 у Навний світ, аби допомогти їй вийти з нього на світ Явний. Тоді повитуха
 каже батьку тому, аби ліг на поріг хати, і сама переступає через нього
 тричі. Приглушуючи чоловічий дух в хаті, наповнює усе навколо Навою, і
 дитина легше виходить з матері. Є такі пологи, де чоловіку не можна бути
 біля жони своєї. Є на те різні причини: чи серце його не відкрилось до
 дитини та жінки своєї, чи сумління нечисте. А буває, що живучи зі своєю
 дружиною, він ходив до іншої жінки любитися, і суть жіноча, яка
 залишається після того в чоловіка, може дуже нашкодити рожаниці. Тож Боги
 та повитуха відслідковують усе і самі вирішують, що найкраще, і не можна
 чоловікові перечити повитусі, бо лише біду накличе на себе та родину свою.
 Увесь час рожаниця має слухатись повитухи, що та каже – треба робити.
 Окрім того, перед самими пологами добре налаштувати зв’язок з дитиною і
 утримувати його аж до того моменту, коли прикладуть немовля до грудей.
 Лише тоді жінка може розслабитись і відпочити. За час вагітності потрібно
 виробити свої знаки, по яких ви зрозумієте, який дитячий стан. Дитина з
 радістю вам у цьому допоможе. Під час пологів вони вам дуже стануть у
 пригоді. Утримуючи цей зв’язок, підключіть його до Лади та Рожаниці
 (налаштуйтесь молитвами), і вам двом буде набагато легше перейти з
 Потойбіччя у Яву. Блаженний стан, коли ви у Божественому потоці, дозволить
 бачити у різних вимірах усе що відбувається та дасть можливість допомогти
 дитині, коли це найпотрібніше чи подихом, чи рухом, чи думкою.
 Повитуха, окрім усіх магічних дій, може і класти під спину та на живіт
 породіллі варений у торбинці овес, говорити різні замовляння, які їй по
 роду передались від попередніх баб-повитух.
 Славуня поралась біля Цвітани, раз у раз промовляючи про себе якійсь
 замовляння. Ще з ночі почались потуги, і коли сонце почало сходити,
 відчула Цвітана, що вже, мабуть, близько до вирішальної миті. І промовляла
 тихо:
 
 На річках течуть води,
 Течуть на моря й океани.
 Пливе човен до моря,
 Несе звісточку чудову.
 Народжу я дитину
 Здорову і сильну,
 Під зіркою в небі,
 Із долею на землі.
 
 Гордан усю ніч був поруч дружини, та коли Славуня наказала йому піти,
 розпалив багаття за хатою і звернувся до Мокоші та Долі, аби допомогли
 дружині та доньці.
 Славуня прийняла багато пологів, але кожен раз це було наче вперше. Кожне
 дитя приходило по-різному, і дуже важливо було, коли Велес через лоно
 жінки передає дитину, саме в ту мить, малесеньку та незриму, коли межа
 світів відкривається, не проґавити її, а подати із Яви руки до дитини та
 прийняти її.
 «Усе гаразд, – шепотіла Славуня, – усе добре, не хвилюйся дочко.»
 Ліжко, на якому лежала Цвітана, було застелене тим прострадлом, на якому
 родила Цвітану мати. Пологи ті та наступні пройшли добре і щасливо. Тож
 мати зберегла її для своєї єдиної доньки, такий звичай був у православних.
 Славуня вкотре обкурила хату чебрецем, запалила міцні духмяна на покутті,
 від яких Цвітана майже не чула болі, лише відчувала рухи дитячі у тілі
 своєму. Та не можна було більше ніж треба палити цього зілля, бо
 втрачалась чуттєвість жінки до тіла свого та дитини зовсім. І тоді не
 могла вона допомогти дитині вийти із лона свого. Ще трохи, і головка
 дитини показалась у Новому, людському світі. Славуня відчула, як її руками
 керує Мокоша, що і як робити, вона вже знала, дивилась на усе наче
 Мокошеними очима. І ось ця мить, вона така хвилююча, коли ти прикладаєш
 руки вперше до немовляти і відчуваєш, що з другої сторони, з Потойбіччя –
 прохолодні руки Велеса, які твердо тримають дитину. Ой, який завше
 неспокійний сей дотик, дотик до Нави та його царя. Вже знала Славуня, коли
 дотик сей є енергійним та таким, як блискавка, дитина буде дуже смілива та
 повна життєвої сили. Коли ледь помітний, тоді буде хворобливою та
 невпевненою у житті своєму. Інколи Доля в сю мить могла показати повитусі
 увесь життєвий шлях, який дитина пройти має. А інколи бачила й смерть,
 якою помре немовля. Та до усього Славуня ставилась спокійно, не все й
 розповідала батькам. Та коли приходила додому, усе записувала в книгу свою
 – Рожденник. Щоби потім, коли дитина ростиме, розуміти і бачити чим та як
 допомогти їй можна. Були й особливі знаки такі, якщо дитина народжувалась
 обличчям догори – добра доля в неї буде, якщо ж до низу, – мусять батьки
 добре виховувати її, аби не пішла шляхом Чорнобожим, а то й до року може
 померти. Якщо народилось в сорочці, разом з послідом, буде щасливим. Коли
 на нашу землю прийшли христосіяни і попи, почали своїм Богам служби вести,
 запримітили повитухи, що коли народиться дитина в час, як їх богослужба
 йде, дуже нещасливою та з лихою вдачею така дитина буде, і повитусі,
 одразу потрібно було захисними оберегами дитину захищати, від лиха
 Чорнобожого, який у сутані чорній приходив. Знала це все Славуня, але йшло
 немовля впевнено і твердо, наче перед тим вправлялось у цьому не раз. Та
 все ж повитуха не переставала промовляти про себе:
 
 Відчинились врата,
 З них мати прийшла, приплід принесла.
 А за нею тягнуться темнії змії – хвороби лихії.
 Відступіть від матері чистої, матері славної,
 Усіма Богами береженої, вірної Православної.
 Відійди сум та морок,
 Вийди з неї сухота сухотная,
 Маята нечистая, чорнотою принесена.
 По руслу вогню увійди у неї.
 Сила Небесная, Сила Вогняная, Сила Божа, Сварожа.
 Оберни. Рожанице мати,
 Усі слабості на силу сильную,
 Божим Вогнем кипучую,
 І в Цвітану пролий по руслу вогняному,
 По промінню золотому, щоб світ білий бачити
 І Богів славити від нині до ста літ!
 Слова усі в Алатир-камінь кладу,
 І доки він, доти правда ся живе.
 Ось, і плечики показались, спочатку одне, потім інше, і коли вже дівчинка
 була на руках у Славуні, покликала вона Гордана, аби той прясельце та
 гребінь приніс, і на тому прясельці відтяла пуповину, знову промовляючи
 вже нові замовляння:
 Відтинаю, відсікаю,
 усе що було, вже не буде,
 а що нове прийде, на здоров’я вийде.
 Хай дівка росте, як ясна Зоря,
 працьовита, талановита, красою земною умита.
 Хай Боги її благословляють,
 на Світлу дорогу наставляють.
 Матінко Ладо, під свою опіку візьми,
 онучатко Дажбоже у цьому світі благослови.
 
 Після цього Славуня взялась зав’язувати пуповину. Зав’язувалась вона
 лляною чи конопляною пряжею – матірка, її називали, аби у породіллі діти
 наступні велися, та щоб дитина плодовитою була. Коли ж в’язала, то знову
 примовляла:
 Зав’язую тобі щастя і здоров’я, і вік довгий, і розум ясний, аби доброю
 була, гарною донькою, жінкою та мамою і бабусею. В’яжу тобі долю гарну,
 вдачу лагідну та добра усякого. Хай Боги тебе благословляють і мені
 дов’язати пуповину помагають.
 Омивши дитину, Славуня відклала воду поруч пічки, аби вилити її на зорі.
 Бо лише знаюча повитуха так робила, оскільки відала усю магічну дію першої
 купелі. Вода для неї грілась на живому вогні, куди додавалось чебрецю та
 череди, і більше нічого не можна було, лише на дно кидались копійки, які
 перед тим добре обпікались на вогні і промивались в джерельній холодній
 воді. І була вода набрана з чистого джерела ще непочатою, того ж ранку,
 коли жінка родила.
 
 Були такі батьки, які в крижаній воді дитину купали. Ставилась велика діжа
 на печі, а піч розтоплювали до жару в кімнаті, дід приносив з джерела воду
 з кригою і виливав у діжу, і після того, як дитя народилось, окунали його
 у цю воду, а потім розтирали олією, і в першу сорочку, вишиту оберегами,
 одягали та в кожух обгортали, а бо ж біля печі обсушували, таким чином,
 долучаючи у перші хвилини життя до роду свого. Якщо ж в родині вже були
 діти, тоді одягали сорочечку попередньої дитини, аби дружні вони були.
 Так робили лише козацькі сім’ї, які зберегли цей звичай у своєму роді, бо
 передавався він з споконвіку. Так народжувались майбутні характерники15, і
 аби велику силу в тілі мали, та керувати нею могли, робили над ними се
 лише найстарші в роді, які таку ж силу в собі мали. Так в дитини потужно
 розвивались захисні резерви організму та включались надприродні здібності.
 Але це дуже вміючи треба робити, бо від неумілої руки може вмерти дитина.
 Якщо ж у вашому роді такого не було, і ви чи мати, яка в цей час особливий
 зв’язок з дитиною має, страх відчуваєте за непевність такої дії, то не
 можна робити сього, бо лише зашкодите дитині.
 Коли народилась дитина, бабка-повитуха або батько кладе її до маминих
 грудей. Дуже важливо в перші години дати дитині смоктати мамині груди, які
 виділяють молозиво. Надзвичайно цінна речовина для дитини, повна вітамінів
 та потрібної шлунково-кишкової мікрофлори. Є кілька моментів, які потрібно
 зазначити: не можна відлучати матір від дитини, аби уникнути переляку та
 переживань. Дитина поруч матері буде спокійною та гарно розвиватиметься;
 потрібно відразу прикласти до грудей дитину, аби у неї спрацювала вроджена
 здатність дитини смоктати матір та перше харчування було саме молозивом,
 яке в перші 2-3 дні молоковиділення є густою клейкою рідиною жовтого
 кольору. Воно багате на поживні речовини та має у собі материнський дух
 (інформаційну складову), який підтримує розвиток дитини.
 При такому підході дитина легко і природно переходить від життя у матері
 до життя назовні. Подальше годування також має здійснюватись тільки
 молоком матері з грудей. Без жодних кип’ятінь і замінників.
 Короткочасний вплив прохолодної води на шкіру дитини (у вигляді швидкого
 занурення або обтирання) надзвичайно сильно стимулює захисні сили і
 розвиток немовляти. Освячення водою – процедура призначена саме з цією
 метою.
 Перших дев’ять місяців годування дитини є дуже важливими. До 5-ти місяців
 закладається робота кишечника на майбутнє життя. Тому небажано дитині
 давати якесь інше молоко, наприклад, коров’яче. Коров’яче молоко містить
 білків удвічі більше, ніж материне, і тому воно погано переробляється в
 людському, дитячому організмі. Замість того, аби приносити користь, воно
 починає гнити, що вражає шкіру, слизові оболонки, дихальні і травні шляхи.
 Лікарі це вважають «зниженням пасивного імунітету» і «слабким виробленням
 активних імунних якостей». Насправді за перші 2–3 місяці помилками у
 харчуванні ми підриваємо організм дитини, з часом спостерігаючи розвиток
 хвороб, закладених у перші місяці неправильного харчування. Якщо молока
 недостатньо, то бажано домовитись із своєю подругою чи якоюсь доброю
 жінкою, яка має багато молока і може виступити молочною мамою
 (кормилицею). Але пам’ятайте, ця жінка закладе у вашу дитину через своє
 молоко і свої духовні прагнення та життєві сили.
 Підгодовувати дитину потрібно з року свіжо-вижатими фруктами та овочевими
 соками. Дуже добре, аби мати спочатку їжу потримала у себе в роті, а потім
 дати дитині, це дозволить знешкодити їжу та попередньо обробити її.
 
                             Закривання Брами Нави
                           Зливки, або змивання рук
 
 Жінка весь час, від початку потуг, які відкривали браму до Нави, і до
 зливок, які закривають браму Нави, перебуває під дією Навного світу разом
 із повитухою та дитиною.
 Це світ, з якого приходять душі у світ Яви, і куди вони йдуть, аби заново
 народитись на землі сій. Якщо ж душа не потребує народження, вона йде в
 Праву і лише на велике прохання свого роду може повернутися на землю, аби
 допомогти йому. Якщо душу не кликали до народження, і зачиналась дитина
 випадково, то під час народження, коли відкривається брама світу Нави,
 може увійти в дитину дух навича (істоти, створеної поганими думками темних
 людей, магами та чорними чаклунами). І тоді народжується перевертень,
 вбивця, злодій тощо. Світ Навин є небезпечний, для тих, хто Богів рідних
 цурається, але віда родова каже, що Нави не боїмося, бо Нава не має сили
 проти нас. Все ж люд православний має знати ті обереги та дії, які мають
 убезпечити його від впливу Навного.
 Брама Нави закривається повитухою – перший раз, увечері після народин,
 коли повитуха омиває дитину. Виливає воду від купелі на зорі. Закривається
 брама Навина для дитини, що убезпечує її від хвороб та раптової смерті.
 Другий раз, на третій день після народин, баба повитуха омиває жінку.
 Закриває Наву для жінки, аби хвороби різні не чіплялись до неї, та не
 забирали життєвої сили. Раненько, як сходить сонце, непочатою святою водою
 (освяченою на капищі, жаром з жертовного вогню), повитуха поливає
 породіллю з голови водою, примовляючи:
 
 Святою водою омиваю,
 браму до Нави закриваю,
 Нехай тая чорноба, яка у Яву забрела,
 згорить уся до тла,
 А тії чорнобожиці, які вчепилися до рожениці,
 хай втопляться у цій водиці,
 Усе чорне і зле
 хай від тебе, дочко, йде,
 Знову омиваю і браму тую закриваю,
 Закриваю браму тричі
 На всі сторони і на всі світи,
 Уся чорнота у Наву відійди.
 Хай душа (ім’ярек) світла і чиста

 Водою Даною святою омиється,
 І у води землі матінки злиється.
 І у третій раз хай брама закриється.
 
 І на сороковий день, зранку, після сходу сонця, повитуха закриває браму
 для себе. Цей обряд називається зливки, або змивання рук.
 Закликались усі жінки роду, породіллі та її мужа. Повитуха наливала у
 миску до країв (аби всього у хаті доволі було) свяченої води з трьох
 джерел, настояної на вуглинах взятих зі священного капища, клала туди
 ягоди калини (щоб породілля була гарною та здоровою), зерна вівса, хмелю,
 конопляного сім’я та жита (щоби могла ще родити дітей), дубової тріски,
 хліба. На долівку клалася прядка або гребінь, якщо дівчинка, як хлопчик –
 то сокира. Породілля правою ногою ставала на сокиру, чи прядку і здіймала
 правицю, на яку повитуха лляла воду, з лівої ж руки породілля виливає
 трохи води. Замовляння, яке говорить повитуха, є дуже древнім, дієвим та
 таємним, тому проголошувати тут ми його не будемо, загалом, усе що вона
 говорить, має чути лише породілля та інколи родина, якщо це її стосується.
 Далі руки мінялися, це робилось тричі, а потім всі ці дії повторювала й
 повитуха. Після обряду повитуха, породілля з немовлям на руках і всі
 присутні жінки тричі обходили довкола столу по-солонь на знак приєднання
 до сили Богів Прави у Великому Триглаві.
 
 Освячення дитини, Божатки
 
 Після зливок того ж дня (40 день після народин), проводяться освячення
 дитини, прийняття її до роду. Обряд проводить Волхв, або Відун. На
 освячення дитини приходить уся родина, чоловіки, діти.
 По тому, як проходить обряд освячення, можна судити про долю дитини.
 Батьки та діди можуть після закінчення обряду розпитати Волхва, що
 віщували Боги їхній дитині. І якщо Волхв не бачить застороги, може
 розповісти їм, як краще виховувати дитину, які Боги виступають її
 покровителями, на якому шляху життя треба більше пильнувати її, хто з
 Богів відвернувся, якщо таке сталося, а хто буде більше прихильним. Часто
 Боги вказують на ту особу, яка до серця дитини буде найближча. Важливо,
 аби усе робилось за звичаєм, тоді і доля дитини буде легкою та гарною.
 До обряду освячення потрібно ретельно готуватись. Ще до народження дитини,
 потрібно подумати, хто стане Божатами для неї. Це може бути як подружня
 пара, так і молоді й неодружені дівчата та хлопці. Є звичай, брати кілька
 Божат, по дві пари. Але загалом береться одна пара, тих людей, яким можна
 довірити дитину на випадок того, якщо раптом батьків не стане. Найкраще,
 якщо парою такою виступає подружжя. Доброю прикметою є коли Божатка при
 надії (чекає дитину). Божата мають усвідомлювати те, що тримаючи до
 святого алатиря (вівтаря) дитину, у найгіршому випадку (коли вмирають
 батьки), за згодою родини мають забрати дитину до себе і виховувати як
 свою. Ці випадки безумовно є поодинокі, та все ж відповідальність дуже
 велика. Божата стають духовними наставниками дитини. Разом з батьками
 проводять усі вікові посвяти божатка. Вчать славбам та молитвам. Якщо
 божатко – дівчинка, особлива роль у Божатки, якщо ж хлопчик, у Божатого.
 Обряд посвяти є описаний у конфесійному виданні Родового Вогнища, у книзі
 «Малий Требник Рідної Православної Віри», і кожна родина, яка хоче
 прилучити свою дитину до свого роду, має знати його та добре
 приготуватись.
 Для освячення Божата мають принести крижмо (біле полотно, чисте, без
 жодного шва), з якого потім мати вишиє сорочку, образи Богів, або чури,
 (обов’язково Лади, Сварога та Божича), калач або гарний коровай. Батьки ж
 мають приготувати срібний або золотий нагрудний Алатир, 10 воскових
 свічок, два вишитих рушники (які потрібно буде зберегти до весілля і
 передати потім дітям), кожух, зерно пшениці, хліб, землю з-під цвітучого і
 плодючого дерева, якщо дівчинка – яблуня, вишня, груша. Якщо хлопчик –
 дуб, ясен, та сушену траву безсмертника.
 Закінчується обряд частуванням, під час якого Волхва та Бабу-повитуху
 садять на поважне місце за столом, а породіллю на кожух, вивернутий вовною
 догори, як знак благословення Велесом молодої мами та дитини. Кожух на
 лаву має розстеляти Баба-повитуха, яка є жрицею Велеса. Повитуха на
 освячення має зготувати горщик каші та борщ. Борщем потрібно пригостити
 усіх присутніх як ритуальною стравою. Горщик каші розбивався після
 частування борщем, розбиває його найспритніший батько в роді. Він і
 продавав грудочки каші, кожен з гостей брав її, взамін бажаючи здоров’я
 дитині та рожаниці. Повитуха ж примовляє: «Роди, Боже, жито-пшеницю, а в
 запічку – дітей копицю». Коли ж кашу купують Божата, вона відповідає так:
 «Роди, Боже, жито-пшеницю, а кумам – дітей копицю». Потім повитуха
 підносить гостям сурицю і тарілочку, на яку для рожаниці кидають гроші,
 аби покласти їх «на зубок» дитині.
 Після зливок та освячення баба повитуха є дуже шанованою в сій родині. Її
 приймають, як свою бабусю, яку завше запрошують на усі родинні свята.
 

            З народженням Вас на прадавній Руській землі, панянко!
                                       
 Родинна домівка та священні місця вашої землі
 
 Наступала весна ясна, дівчата вже і Лельник відсвяткували, йшли Зелені
 свята.
 Гордан зробив гойдалку-колиску на подвір’ї і Цвітана, вистеливши її
 м’якими пелюшками, гойдала новонароджену доньку свою. Ім’я їй підібрав
 Гордан разом із Славунею, під час народин. І вже коли долучали до роду на
 освяченні назвали її Ясна.
 Сонечко світило тепло і лагідно, дівчинка купалась в його променях,
 наповнюючись весняним світлом. Кожного ранку разом з малою Цвітана
 зустрічала день і проводжала його. Майже щодня вони йшли гуляти до
 дубового лісу, там Цвітана розповідала своїй донечці про Богів Рідних та
 про рід їхній. Ясна дихала на повні груди, впиваючись свіжим повітрям.
 Дерева набирали соку і впевнено піднімали свої віття до неба. Так і вона
 росла разом з ними, сповнюючись життєвою силою.
 Одного разу Цвітана, сидячи з Ясною в дубовому гаю, побачила за деревами
 вовчицю, ту саму вовчицю, яка приходила до неї в Купальську ніч. Цього
 разу та не тікала, а спостерігала за молодою мамою і її донькою. Цвітана
 спочатку злякалась, але потім зрозуміла, що та невипадково прийшла. М’яким
 жестом руки запросила вона вовчицю до себе, та помалу наблизилась до них.
 Відбувалась якась взаємодія цікава і дивна.
 За кілька хвилин вовчиця стояла поруч них і уважно дивилась на Ясну, стиха
 заскавулівши, відійшла і пішла в ліс. Цвітана дуже здивувалась, але від
 вовчиці не йшла тваринна злоба, а якісь зовсім людські почуття. Не пройшло
 і хвилин п’ятнадцять, як вовчиця знову показалась із-за дерев, а поруч
 неї, заплутуючись в траві, бігли маленькі вовченята. Цвітана від подиву
 завмерла, їх було десь зо п’ять. Ясна лежала в плетеному кошику на траві,
 щосили пробуючи вилізти з пелюшок. Молода мама, побачивши маленьких
 вовченят, потягнулась до них руками, вовчиця знову заскавуліла, і її чада
 побігли до Цвітани. Вона гралася з ними, тулячи до грудей та гладячи по
 чорній, як вороняче крило, шерсті. Вовченята гралися, переверталися один
 на одному, кумедно падаючи на траву. Молода жінка любувалась ними, на мить
 забувши про своє дитя. Коли ж перше захоплення звірятами пройшло, Цвітана
 оглянулась і побачила, що вовчиця сидить біля Ясни, і вдивляється пильно в
 неї. На мить Цвітана злякалась, якось зовсім непросто дивилась вовчиця на
 дитину. І Ясна наче завмерла в кошику, але напруга знялась, і вовчиця,
 нахиливши свою голову до дитини, лизнула її кілька разів. Ясна
 розплакалась, але це не злякало сіроманку, навпаки, вона, наче визнавши її
 за свою, лапою почала гойдати кошика. «Мабуть, хоче витягти її з нього», –
 подумала Цвітана, і, підсівши ближче до дитини, витягнула малу з
 дерев’яної колиски. Вовченята, обступивши Ясну, скавуліли коло неї. Та
 маленьке людське створіння не так швидко може ходити та бігати після свого
 народження, як сіроманці.
 Так відбулось перше знайомлення Ясни зі своїми майбутніми друзями.
 
 Земля Вкраїнська така ж давня, як і предки наші, Боги Світлі. І коли
 зачався Рід Земний на землі священній, були відкриті мудрецям роду нашого,
 славним Волхвам таїни великі, Землі-Макоші, матінки нашої. Ті таїни
 береглися пильно, передаючи лише з вуст в уста від Волхва до Волхва. І
 вчили мудреці землі священної, як жити дітям Богів Великих. Біля кожного
 роду-племені були місця священні, якими опікувалися жерці та відуни. Були
 місця сили Навської, а були місця сили Правої. І якщо жрець мав посвяту
 від Нави, не міг він справляти священні обряди на святилищі Прави.
 Завдяки поєднанню сили святих місць, капища, святилища, храми (хороми) та
 молитов вогнищанських, над всім родом панувало щастя, радість і добробут,
 до того часу, як Ніч Сварожа17 не прийшла.
 Коли люди у роді Рідну віру мають, то з Богами вони через посвяту
 поєднані, і сила божеська лине через дії їх у обряді кожнім – родовому чи
 родинному. Тому кожний обряд має свій зовнішній прояв та внутрішню суть
 (детальніше читайте у книзі Відичне Православ’я: Наш шлях до Бога).
 Як для землеробського роду, для нас завжди була важлива погода. Тому, коли
 дощ був потрібен, йшли до святинь і проводили обряди викликання дощу, коли
 потрібно було його зупинити, зупиняли. До сього часу Православні Волхви
 Родового Вогнища18 цю силу та знання ці у собі мають.
 І кожного свята приходили роди земні до святинь своїх, аби вшанувати Богів
 Рідних, требу покласти та слави до неба співати. Раз у тиждень кликали
 жерці та відуни людей на капища святі, аби мудрості їх навчати. І ті свято
 шанували науку ту, навчаючи дітей, як по правді жити, та Богів своїх
 шанувати. А було за що шанувати, бо землі мали найкращі, найродючіші, ріки
 чисті, повноводні, живністю багаті, ліси дрімучі, звіром усяким повні. І
 як тільки небезпека яка, сходили Боги із Вирию, на землю святу і научали
 дітей своїх, як лани та землі свої берегти, як роди захищати.
 Та прийшов час пітьми, і не вберіг народ Волхвів своїх та жерців. І пішли
 вони у Праву до Богів Рідних, залишивши дітей своїх самим виживати, і лише
 з Прави могли допомогти тим, хто звертався до них. А ті, що прийшли, роди
 чорні, одурили дітей Сонця Ясного і заставили забути предків своїх
 Світлосяйних, аби ніколи до своїх Батьків Небесних не зверталися. І
 приспані чорними родами діти Богів Світлих ходять молитися Богам Темним. І
 стоять поодиноко Баби на горах лисих, і ніхто не йде до них матері-Землі
 вклонитися за те, що живуть вони на ній, що годує їх. Стоять одиноко,
 скам’янілі..., і сумом та плачем сповнюються груди матері Мокоші. Та десь
 глибоко в серці любов материнська кличе і сьогодні дітей рідних
 прокинутись від сну поробленого, згадати про матір та батька своїх. «То ж
 чиї ви діти...? Діти мої, діти,...» – лунає з гір-курганів невисоких, до
 люду слав’янського, та чи чуємо ми плач матері рідної...
 Коли приходить у світ дівчинка зі світлою душею та з благословення Богів
 Рідних, оживає земля – Мокоша. В таку весну рано цвітуть вишні і яблуні, і
 ніколи не буває пізніх травневих морозів, від яких цвіт може згинути.
 Рясніють сади білосніжні, духм’яніють землю правічну, звеселяючи її душу
 красою зримою. І багаті врожаї роду тому осінню на столи лягають за доньку
 праведну та світлу. Щасливі батьки, до яких приходять такі діти, шаною та
 повагою громада їм віддячує, і старість свою спокійно доживають, передаючи
 родинні заповіти у гідні руки берегинь майбутніх.
 
 Влаштування родинного вогнища
 
 Край, де зростає дитина до п’ятнадцяти літ, є для неї найщасливішим та
 найсвятішим. Туди буде рватися душа завжди, куди б не поїхала жити вона. В
 батьківську хату буде вертатись у найщасливіших снах своїх. І як прийде
 час їй у Потойбіччя йти, вернеться думками до порогу батьківського і
 звідти в останній земний шлях піде, до Богів Рідних.
 Тож батьки мають піклуватися про домівку свою. Мати, в якої є доньки,
 особливою красою має уквітчати подвір’я та хату свою, привчити дівчат
 доглядати квітники, грядочки, аби усе чисте та охайне було. Аби дівчата у
 красі зростали та працелюбними були. І немає значення, якої Варни дівчинка
 є. Праця є важливою вчителькою для усіх людей. Поки дівчинка ще маленька,
 до двох років, має спостерігати за роботою маминою, а потім біля неї
 пробувати й собі, і квітку посадити, і бур’ян сполоти. У якій домівці
 народиться вона, таку й прагнутиме собі створити, коли дорослою буде. Якщо
 мама чепурить хату, подвір’я, себе й родину, так потім буде робити й
 донька. Якщо ж мати байдуже ставиться до цього і робить так аби було, не з
 душею, дуже важко буде потім дівчинці стати гарною господинею у своєму
 домі тому, що буде робити усе через силу над собою, бо так треба, а не
 через прагнення краси та ладу.
 Родина має визначитись з місцем, де буде жити. Коли молода сім’я
 відокремлюється від своєї родини, і готова сама вести господарство та
 творити нову родину, батько має подумати, де він з дружиною та з дітьми
 будуть жити. Колись наші предки громадою сходились на толоку, і всі разом
 допомагали молодій парі збудувати домівку. Сьогодні немає таких громад, і
 молодий батько може надіятись або на себе, або ж на допомогу батьків своїх
 чи дружини. Великі міста – це велика душевна пустка для слав’янських
 родин. Важко зростити гідну та душевно багату людину у цьому гнітючому
 мурашнику.
 Тому родини, які хочуть жити по-іншому, та зростати дітей благословенних
 Богами, повинні жити у своїх громадах, на Рідній Землі, поруч лісу чи
 степу, річки чи моря. Аби разом зі сходом Сонечка Ясного просипатися, жити
 його ритмами, та разом із ним лягати спати. Що є здоровішим та
 благословеннішим, ніж вранішня молитва до Богів Світлих, коли Сонечко над
 Землею-Матінкою сходить і зігріває її любов’ю своєю. Душа дитяча, мов
 губка, вбирає у себе святість своєї Землі та Неба, відчуваючи живе тепло
 та любов Дажбога, Мокоші, Дани, Ярила... Чи зможе колись така дитина
 перевертнем бути для роду свого та землі своєї, ні, ніколи. Бо то не Русин
 єси, хто за Русь у бій не піде! Ось де народжується справжня любов до
 своєї Землі, Народу. Бо наші Боги Великі – то і є усе, що ми маємо навколо
 себе, зриме і не зриме, і батько і мати, і дід і прадід. Сповнюючи душу
 цією любов’ю, ми відтворюємо лад на землі. І не буде в такої родини
 конфлікту покоління, ні, навпаки – розуміння та шана.
 Жінка має подбати, аби навколо будинку було гарно та затишно. Мов писанку
 має вималювати квітниками подвір’я. Але квітки садити має так, аби коли
 одні відцвітали, зацвітали інші. Сьогодні люди будують високі стіни
 навколо свого подвір’я, прагнучи заховатись туди від світу. Родові Вогнища
 – поселення православних рідновірів мають бути відкритими, адже поруч тебе
 живе твій побратим, і немає чого від нього ховатись, він як і ти славить
 Рідних Богів, шанує Родовий Покон, ваші діти спільно ростуть, вчаться – це
 наш світ – світ любові та справедливості.
 Та все ж самобутність, своєрідна окремішність, повинна залишатись у кожній
 родині. Тому, як і наші предки, так і ми маємо берегти кожен свій родовий
 Вогник, навколо одного великого Вогнища Родового. Кожна господиня має свій
 смак і вподобання, наші ж бабусі, які жили за давнім поконом,
 дотримувались певних оберегових знаків. Перед хатою, при вході на подвір’я
 садилась калина та липа. Калина росте багато літ, ще ваші праправнуки
 будуть ласувати її плодами і дякувати вам. Вона дає родині здоров’я,
 оберігає від хвороб усяких. Калина є деревом Сонця Ясного. Якщо в хаті
 добра господиня, і ще коли є дівчата, калина обов’язково має бути на
 подвір’ї, бо приваблює вона долю добру жінкам та дівчатам. Як за своєю
 чеснотою має дивитись дівчина за калиною. Де вона пишна та гарна, там
 добра доля буде у дівчини, яка на тому подвір’ї живе. Липа – вберігає від
 усяких поробок, особливо, від зазіхань чужих жінок до господаря дому.
 Скільки наростів на липі, стільки й пороблянь було зроблено на вашу
 родину. Липа зберігає гарну та щасливу родину, допомагає віднайти лад,
 коли між подружжям не все гаразд. Особливо гарно впливає на дітей, сповнює
 їх душі добротою та щедрістю. В липні, коли цвіте липа, все навколо втопає
 в духмяному пахкотінні. Не один подорожній залюбується липою і подумки
 похвалить господарів дому, тим самим, посилаючи добро в хату. А який мед
 запашний та корисний липовий, та чай із золотого цвіту зимою буде.
 За хатою, метрів зо двісті, потрібно посадити дуба, але садити його треба
 обрядово, бо він залишиться не на одну сотню літ роду вашому. Дерева
 садять, аби рід вкоренити на землі сій. Вибирається могутній дуб, якого
 обхватити може лише зо десять мужів здоровенних. Є такі дуби на Черкащині,
 Хортиці. Коли сей дуб скине жолуді, збираються ті, які найбільші, в бочку
 заливається вода річкова, яка біля того дуба тече, або в тій місцевості,
 кидаються в неї жолуді і чекати треба поки вони проростуть. Тоді той
 жолудь, який найкраще пустив коріння, виймається з води, освячується в
 хаті, особливо біля печі або покутті три рази на хлібові виноситься через
 поріг, подається крізь вікно, і несеться до того місця, яке вибрав
 господар для його посадки. Говориться слава Перуну, потім копається яма
 півметра, туди першим кладеться камінь, на якому має посидіти дитина
 господаря, якщо є, щоб рід добре вівся. Під камінь кладеться родинний
 оберіг, посипається трохи землею той камінь і зверху на нього висаджується
 жолудь, який пустив коріння, або деревце і потім його закопують. Дуб буде
 рости тисячу і більше літ, то ж господар має розуміти, що не одне його
 покоління буде приходити до цього дуба, і славити предка свого, який
 посадив священне дерево.
 
 Божниця
 
 Біля дуба, коли він підросте, потрібно збудувати Божницю з кумирами Богів
 Рідних. Але так, аби будівля не заважала рости йому. Колись предки наші у
 такій Божниці зберігали прах дідів своїх після кради (спалення). А коли
 почали вороги нищити Божниці, то прах ховали під поріг хати. Тож місце
 воістину священне. Перед Божницею потрібно зробити місце для запалення
 невеликого священного вогнища, але так, аби він не нашкодив молодому
 дубові. На цьому вогнищі батько як жрець родини своєї, а мати як жриця
 мають проводити родинні священні обряди кола річного, приносячи пожертви
 Богам Рідним та промовляючи молитви-слави. Коли є якась трудність в
 родині, також запалюється вогнище і кличуться Боги Рідні та предки на
 допомогу. Якщо прибуло роду, дитина народилась, чи весілля, батько чи мати
 розпалюють його, приносячи пожертву-подяку за турботу про родину. Коли в
 родині хтось відійти має в світ Потойбічний, обов’язково потрібно
 розпалити багаття, аби душі легше було предків почути і шлях до Вирію
 побачити. Після Кради (спалення) прах покійного переноситься дітьми (якщо
 діди, то батьками) через священний вогонь і ховається в Божниці, за
 побажанням покійного, його можуть розвіяти над водою або землею.
 Кожна господиня має дбати про Божницю, прикрашаючи її навколо цвітучими
 кущами та квітами. Прабабусі, які жили вже в ближчий час до нас, віддавали
 перевагу ясменю (жасмін), є його кілька видів, але він дуже ніжний і часто
 гине від зимового холоду та весняних морозів. Сьогодні квітів та кущів є
 дуже багато, окрім краси, вони несуть і захист. Тож перед тим, як садити
 якусь рослину, добре дізнайтесь, що вона принесе на ваше подвір’я, окрім
 окраси. Є рослини, які не можна садити, де живуть люди. До них належить
 барвінок, який використовують на весілля, при похоронах та на родинах. Але
 він має рости у лісі, а не біля хати.
 Якщо у родині є малі діти, мати має посади м’яту та матіолу біля дитячого
 вікна. Ця трава допоможе їм зростати сильними та здоровими і мати добру
 пам’ять про свою родину та дитячі роки.
 Бабусі, аби подвір’я їх були гарними та мальовничими, садили біля огорожі
 мальви, які, мов вінок з різних барв, прикрашали їх домівки. Здавен
 українська хата вражала своєю природністю та красою. Тож не втрачаймо її і
 сьогодні. Вкраїнська жінка завше піклувалась про охайність свого
 гніздечка, красу та затишок, в той час, як чоловік дбав про добробут та
 достаток.
 Кожна господиня позад хати плекала та ростила сад, в якому росли вишні,
 яблуні, груші, горіхи, а ще кущі – смородини, аґрусу, порічок, малини,
 ягід. Дитина, яка виростала в домі працьовитих батьків, маючи такі ласощі,
 сама сповнювалось щедрістю та добротою. Якщо ж у сусідської дитини батьки
 подбали про гарний сад, а ви ні, надолужте втрачене, бо дитина завше схоче
 ягодини, і одного разу полізе через пліт, аби з’їсти достиглий фрукт, не
 розуміючи до кінця свого вчинку. Коли ж навпаки, ви своєю працею,
 виростите сад, і в цьому допоможе вам ваша дитина, вона отримає
 надзвичайну якість – любов до природи, усього живого, любов до праці і
 через працю отримання результату. Тоді вона берегтиме усе, що зробили ви,
 і що садила та ростила сама своїми руками.
 Поруч вашого Родового Вогнища – поселення повинно бути кілька священних
 місць, аби не помилитися, віднайдіть старі дідівські капища. Щоб задіяти
 їх магічну силу, обряд мають проводити Відуни або Волхви Рідної
 Православної Віри, які відчують, чиє це святе місце і які обряди на ньому
 можна чинити. Є капища та святилища, закриті для людей, а є й запечатані
 Волхвами, які йшли з них. І простим людям не можна там запалювати вогонь,
 бо ненароком можуть на себе біду накликати. Якщо ви знайшли священне
 місце, не беріть ніяких черепків та камінців з нього. Кожна річ на капищі
 несе в собі певну інформацію та програму дії. Не розуміючи цього, ви і
 ваше оточення потрапляєте під його вплив, часто негативний, тому що Волхви
 завжди залишали охоронців через різні магічні дії, розбивання священної
 утварі, тощо.
 Після того, як задіяли капища, потрібно там виставити кумирів охоронців
 громади. Капище, зазвичай знаходиться у межах поселенням, а святилище
 подаль від нього. Встановлення місць славлення Богів можна робити лише під
 керівництвом Волхвів та Відаючих, оскільки вони найкраще розуміються у
 тому дійстві. Більшу інформацію про це можна отримати з книги Відичне
 Православ’я: Наш шлях до Бога”.
 Для захисту та вірної взаємодії з Богами посередині ж Родового Вогнища має
 стояти Храм Роду, який не лише берегтиме Рід Православний, але й допоможе
 йому відновити своє прадавнє коріння, силу та мудрість і процвітати у
 майбутньому. Такі божниці є неодмінними атрибутами будь-якого справжнього
 Родового поселення.
 
 Виховання дівчинки до 5-ти років
 
 Коли батьки, по мірі можливості, подбали про свою домівку, перейдемо до
 виховання донечки. В першу чергу, кожна мати має знати, що харчування
 дитини в період від 1 року до 3 років є переходом на доросле харчування і
 має деякі особливості. У цей час дитина поступово переходить на харчування
 іншими продуктами, молоко матері починає втрачати свою здатність
 насичувати дитя. Це стається внаслідок того, що природа припиняє
 активність ферменту лактази для того, щоб дитина поступово відмовилась від
 молока. Його споживання починає призводити до різноманітних розладів
 шлунково-кишкового тракту, дисбактеріозу і виникнення великої кількості
 слизу в організмі.
 Розпочинаючи підгодовувати дитину, треба бути обережними з наступними
 продуктами:
 – кашами, мучними виробами. Травна система ще недостатньо потужна для
 повноцінного її засвоєння. Організм наповнюється крохмалистим слизом, на
 якому розмножуються патогенні організми, що викликають захворювання
 легень, горла, носа, діатез і т. ін. Особливо страждають нирки;
 – концентрованими білковими продуктами: м’ясо, сир (якщо ним часто
 годувати), яйця – не можуть повноцінно розщеплюватись слабкими травними
 ферментами дитини, тому білкова їжа буде гнити і отруювати організм
 дитини;
 – рафінованими та штучними продуктами: цукор, цукерки, печиво і т. п.
 здійснює «ударне» навантаження на підшлункову залозу. Швидко всмоктуючись
 в кров, потребують для себе прив’язки: мінеральні солі, вітаміни і т. Ін.
 Все це береться з тканин самого організму: кальцій – із зубів, вітаміни –
 з печінки. Внаслідок цього швидко псуються зуби, виходить з ладу
 підшлункова залоза.
 Однак найбільша загроза в цей час виникає від змішування в одному прийому
 їжі різнохарактерних продуктів. Наприклад, білкових і крохмалистих,
 білкових і цукристих. Кожний продукт перетравлюється своїми ферментами та
 в своєму середовищі. Навіть здоровій людині важко перетравити різнорідні
 продукти. А дітям таке навантаження виводить з ладу травну систему одразу
 і надовго. Давайте маляті 2-3 продукти за один прийом їжі, але перед тим
 дайте рідини, потім – свіжу їжу у вигляді фруктів або овочевих салатів, і
 тільки потім, щось варене, а найкраще пророслу пшеницю або горішки.
 Відмовтесь самі і ніколи не давайте дитині дріжджового хліба. Дріжджі
 пригнічують нормальну мікрофлору, підривають ваш імунітет і сприяють
 розвитку раку та інших пухлин. Білий цукор, біле борошно дуже послаблює
 імунну систему людини.
 Здорове харчування до 5-ти річного віку гарно формує смакові якості
 дитини, призвичаює її до здорового способу життя, дозволяє відчувати
 корисну і некорисну їжу на підсвідомому рівні, і, найголовніше, будує
 здорове тіло на все життя.
 Зараз ми поговоримо про наступний напрямок виховання дівчинки.
 Є вісім основних напрямків, у кожному періоді вони подаються по-своєму,
 так, аби навчання батьків найглибше вклалось в серце дитини, і її
 поведінка, вчинки та мислення будувались на закладених основах.
 Отже, головні напрямки виховання, які містять у собі багато розділів
 навчання:
 1. Родинність (материнство, батьківство, сімейна психологія, догляд за
 дітьми, психологія жінки та чоловіка, мистецтво кохання тощо).
 2. Шляхетство (етика поведінки, розуміння Варнових чеснот та духовних
 настанов).
 3. Прикладна майстерність (приготування їжі, ткацтво, вишивання,
 писанкарство, малювання тощо).
 4. Чародійство (побутова магія тощо).
 5. Знахарство (лікування, костоправство, травництво, народини тощо).
 6. Відання Роду (знання законів Прави, розуміння Покону Рода Всевишнього,
 Родолад, суті родинних обрядів, тощо).
 7. Обрядовість (танці, співи, обрядові пісні).
 8. Виживання та управління (розуміння та вміння керувати людьми,
 створювати та організовувати господарство домашнє, підприємство, уміння
 захищати себе – бойове мистецтво «Триглав» тощо).
 Мати і батько мають зрозуміти, щоб навчити дитину, потрібно і самим
 володіти багатими знаннями та утримувати в домі відповідний дух любові,
 взаєморозуміння, терпіння та шляхетності, бо неможливо навчити дитину
 любові та справедливості, не дотримуючись самим таких чеснот.
 Отже, виховання дівчинки починається ще з утроби, тоді закладається
 підґрунтя її поведінки в майбутньому. Поведінка та душевна якість матері,
 виступають направляючою основою, за якою йде розвиток дівчинки.
 До трьох років у її свідомість вкладеться все, що потім проявиться в
 майбутній жінці. Вік, коли у жінки народжується дівчинка, стає неповторним
 тому, що коли дівчинка буде в такому віці, як мати, тоді вона починає
 активно її копіювати, не усвідомлюючи цього, не раніше і не пізніше.
 Тобто, якщо у матері народилась дитина в 23 роки, то донька, як правило,
 також виходить в цей вік заміж, плюс один два роки, приблизно в той же
 час, народжує дітей, і поводиться із чоловіком, батьками, світом, на 50
 відсотків так само, як і мати. У випадку, якщо їх духовні особливості
 (розташування зір при народженні, неодноразове перенародження разом тощо)
 близькі, то схожість може сягати і 80 відсотків.
 Безумовно, виховання, оточення та суспільний розвиток (його духовний,
 моральний, інтелектуальний, економічний та інші стани) мають вплив, та все
 ж поведінкова основа залишається однакова. Особлива схожість наступає в
 період, коли дівчинка вже була свідомою, і кожен мамин рух закарбовувався
 у її пам’яті. Тому чим старша донька, тим вона подібніша на матір. Саме в
 цей період наступає, як правило, найкраще розуміння між мамою і донькою.
 Стаючи подібною до мами, вона розуміє її поведінку в родині. Звичайно, є
 винятки, одні доньки більше схожі, інші менше, та незалежно від цього
 поведінкова основа залишається в усіх. І коли донька, яка все своє
 дитинство страждала від маминого егоїзму, прагне не бути такою, якщо вона
 не працюватиме свідомо над собою, стане такою ж, не бачачи цього. Тому що
 те, що думає вона про свою поведінку, і те, що відчуває дитина, часто
 бувають абсолютно різним.
 Відношення батька до матері для дівчинки є не менш важливим, чим ставлення
 матері до неї. Коли перший раз батько бере на руки свою доньку, має
 розуміти, що він в своїй маленькій дівчинці закладає потребу в чоловікові.
 Скільки він приділить їй любові та уваги, стільки ж вона потім буде
 вимагати цих почуттів від чоловіка. Як ви будете ставитись до неї, так
 вона в майбутньому і спроектує поведінку свого чоловіка. Якщо у вас
 склались гарні стосунки, і донька вас по-справжньому любить, то свого
 чоловіка буде обирати по ваших критеріях. Ваш повсякденний день стане
 програмою дій її чоловіка. Це не означає, що її майбутня половина буде
 займатись тією ж роботою що й ви, але це означає, що вона буде чекати від
 нього такого ж ставлення до своєї родини, буде вітати і допомагати йому
 найбільше у тій сфері, в якій працюєте ви (якщо ви керівник, буде робити з
 нього керівника, якщо науковець, буде спонукати його до навчання тощо),
 якщо вона довіряє вам, буде довіряти і йому. Якщо мати і батько розуміють
 один одного, живуть душа в душа, то діти знайдуть і собі такі ж пари, якщо
 немає серйозних кармінних вузлів.
 Потрібно зауважити, що коли матері недостатньо любові батька, вона починає
 перенасичувати нею свою дитину, особливо хлопчика, і потім вимагає цього й
 від свого чада. Що виливається у непорозуміння, а згодом й серйозні
 конфлікти. Така дитина, якщо є морально сильною, рано йде від батьків, не
 підтримуючи нормальні стосунки. Якщо ж мати є психологічно сильнішою, вона
 ламає долю дитини, і до кінця свого життя, а часто й довше, висить над
 нею. Від чого з чоловіків виростають мамині синочки, нездатні дати собі
 лад в житті. Доньки, як правило, менше потрапляють під таку залежність.
 Виходячи заміж, вони швидко йдуть з дому. Але також мають багато проблем з
 психологічного боку.
 Чоловіки не шукають відради в дітях, швидше в других жінках. Якщо і є такі
 випадки, то дуже поодинокі. Але маючи десь на стороні жінку, пам’ятайте,
 ваша донька навіть якщо і не дізнається про це, що до речі дуже сумнівно,
 то відчує нестачу ваших відчуттів по відношенню до себе та до своєї
 матері. А це також закладає думку, що людина на стороні може дати більше
 любові, ніж свій чоловік. Таке ставлення може вилитися у нетерпимість до
 своєї половини та вирішення родинних проблем не шляхом допомоги один
 одному, а ігнорування, що з часом призведе до серйозних непорозумінь та
 розлучення.
 Отже, ваша родина та ваші стосунки є тією основою, від якої буде
 відштовхуватись ваша дитина. Особливо задуматись потрібно матері, коли у
 неї, окрім доньки, є син. Син будить у неї ту надію відчуттів, яку недодав
 батько, та вона не отримала від чоловіка. Тоді донька у її житті поступово
 займає меншу роль. Не усвідомлюючи цього, більшу частину своїх почуттів та
 уваги віддає йому. Це може погано на нього вплинути, тому ставлення до
 усіх дітей у родині має бути рівним.
 
 Те, що мають знати батьки, коли приносять у дім дитину
 
 Врахувавши певні особливості родинного виховання, перейдемо до моменту,
 коли немовля народилось. Є кілька правил, які кожна мати має знати і
 завжди дотримуватись, виховуючи дитину.
 1. Перед тим, як ви принесете додому дитину, якщо ви народжували не вдома,
 усю хату потрібно освятити, особливо ту кімнату, де має жити немовля. Якщо
 ж пологи були вдома, то освячення потрібно провести до пологів. Кожних три
 дні потрібно обкурювати кімнату чебрецем. Це захистить від усяких інфекцій
 та негативних скупчень, які зібрались в кімнаті. Мати має посипати
 свяченою сіллю та маком поріг хати. Батьку потрібно взяти попелу із
 священного вогнища, на якому приносили требу Богам, а мати має засипати
 цей попіл у поріг дому від хати, а сіллю та маком знадвору. Сіль і мак не
 пустять у хату лихо, а попіл захистить вас від темних людей, які захочуть
 потрапити до вас.
 2. В голові дитини потрібно поставити куммир Коляди-Божича. Окрім захисту,
 це дасть їй можливість розпочати свій земний шлях у світлі та чистоті,
 сповненій радості, щастя та життєвої силі. Важливо прикрасити оберегами
 ліжечко, але вони мають гармонійно лягати у дизайн дитячого куточка. Саме
 ліжечко для дівчинки роблять з липи, для хлопчика – з дуба або ясеня. В
 матрац потрібно покласти пахучі трави, але небагато, аби запах був ледь-
 ледь помітним. Першу сорочечку вашої дитини потрібно зберегти, і коли у
 вас народяться наступні діти, вперше одягти їх саме в неї. Це зріднить
 дітей, і житимуть між собою вони у гарних родинних стосунках.
 3. Ставлення до дитини має бути уважним та сповненим любові. Не можна
 робити різких рухів, особливо агресивних чи принижуючих. Це однаково
 стосується і хлопчиків, і дівчаток. Гордість та повага до кожної дитини,
 згодом приведе до такого ж ставлення до нашого роду з боку інших родів. Не
 можна принижувати дитину ні рухами, ні словами, ні вчинками. Якщо ви
 зморилися, поясніть це дитині, вона ж відчуває ваш стан, і також
 пристосовується до нього. Повага та шана в родині один до одного є дуже
 важливою під час виховання дитини. Така ж повага має бути і до вашої
 малечі. Це дозволить їй вирости з відчуттям гордості та самоповаги.
 Обов’язково вивчіть гарну колискову пісню, можна кілька, і співайте
 дитині, коли колишете її на руках чи в колисці. Ця пісня є особливою, у
 ній має співатись про любов до дитини, про її безпеку, про Рідних Богів,
 Матінку Ладу, Дажбога, Лелю, рідну природу. Колискова пісня у багатьох
 випадках життя вже дорослої вашої доньки відіграє дуже важливу роль. Адже
 будуть і важкі хвилини, і тоді згадується мати, з її піснями та добротою.
 Взагалі переоцінити значення колискової дуже важко. У дівчинки вона плекає
 материнство, жіночність, ніжність. Коли доньці стане три роки, і вона на
 своїх руках колихатиме ляльку, прислухайтесь, чи буде мовчати, чи співати
 те, що наспівували ви їй. І коли дитина співає лише: «баю, бай, спи,
 маленька, засинай», відчувається скупість материнської душі, то ж
 постарайтесь, щоби ваша донька співала гарно та з почуттями.
 4. Окрім того, придумайте їй невеличкі римовані рядки, які з дитинства
 глибоко западуть її в душу і протягом життя будуть підтримувати дитину у
 стані впевненості та внутрішньої сили досягнути того, що необхідно.
 Наприклад, Красуня Ясна, здорова, мудра і прекрасна, а бо ж таке – Красуня
 Злата, здорова, мудра, щаслива і багата. Як можна частіше повторюйте їх,
 коли берете її на руки, коли цілуєте. Коли ж вона почне говорити, вчіть,
 аби сама їх вимовляла. Добрі думки притягують добрі дії і наслідки та
 навпаки.
 5. Кімната, де живе маленька жінка, має бути світлою, чистою, охайною і
 красивою. До трьох років потрібно, щоб дитина жила разом з вами. Ліжечко
 має бути поруч, щоб дитина повсякчас відчувала теплоту та увагу батьків.
 Це не наш звичай залишати дитину одну в її кімнаті, принаймні до трьох
 років. Тому що в цей час дитина росте з теплоти маминих та батькових рук,
 їхніх поцілунків, тілесного та душевного тепла. Потрібно брати на руки її,
 пестити і дуже багато цілувати. Для дівчинки це особливо важливо.
 Проявлення почуттів має стати гарною звичкою, так народжується душевність,
 жіночність та щирість. Усі цілунки згодом повернуться до вас, як і тепле
 та ніжне ставлення.
 6. У кімнаті, де знаходиться дитина, не можна кричати, проявляти злість,
 непорозуміння. Дитина дуже відчуває негативні почуття, вони нікуди не
 щезають. Вона, як губка, всмоктує кожну особливість навколишнього світу.
 Якщо батьки посварились в кімнаті і вийшли, забувши про це, то в дитячій
 душі страх і невпевненість у своїх силах може залишитися назавжди. З часом
 це може привести до певних психологічних труднощів і вилитися в хворобу.
 Окрім того, матері не можна плакати, але утримувати в собі образу та
 душевний біль тим більше. Від цього може виникнути захворювання молочної
 залози (мастит) тощо. Коли страждає мати, немовля страждає найбільше.
 Мамина і батькова кімната має бути наповнена любов’ю та гармонією. Що є
 дуже важливим, потім вона її відтворить для себе. Кохання має бути також
 особливим, ніжним і красивим. Візьміть на себе цю відповідальність. Нехай
 вона вперше на підсвідомому рівні закарбує його як любов двох щасливих та
 рідних людей, без огиду та бруду. Це стане для неї прикладом для її
 власного життя.
 Краса особистісних стосунків щасливого батьківського подружжя є особливо
 важливим прикладом для майбутньої жінки. Цим ви убезпечити свою доньку від
 несприйняття чоловіка через кохання, жіночу нечутливість (фригідність)
 тощо, багато проблем пов’язаних із статевою сферою, які для її чоловіка
 будуть набагато важливішими, ніж навіть для неї. Коли дівчинка, дівчина,
 жінка не сприймає і засуджує батька, таким чином, вона не сприймає всю
 чоловічу складову всесвіту – Бога-Батька, активність, впевненість,
 твердість та ін. Це може призвести до того, що у неї будуть виникати
 труднощі у спілкуванні з протилежною статтю, а сама вона може стати
 мужеподібною.
 7. Ліжечко дівчинки має бути дуже приємне, м’яке, у привабливих свіжо-
 ніжних барвах, прикрашене бантиками тощо. Вона його запам’ятає на все
 життя. І коли у неї народиться своя дитина, буде відтворювати для неї таке
 ж. Окрім виховання естетичної сторони, привиття любові до краси, приємних
 відчуттів – це один з перших свідомих кроків народження в її душі
 майбутньої жінки. Потім за уміння створити красу навколо себе, вона буде
 вам дуже вдячна і родина її чоловіка також.
 8. Речі вашої красуні мають бути акуратно складені, в ідеальній чистоті та
 охайності. Потім, як стане старша, вона так ставитиметься до своїх речей,
 які ви будете їй купляти. І тому, якщо не хочете, побачити нове і дороге
 плаття, куплене вами для неї, зжмаканим серед усякого мотлоху, добре
 дбайте вже зараз про це.
 9. Із раннього дитинства прививайте їй прагнення бути матір’ю. Тому
 найперші іграшки для дівчинки – це безумовно ляльки. Але ляльки мають бути
 не Барбі (доросла дівчина чи вже й жінка), а лялька-дитина. І обов’язково,
 щоби мала гарне й приємне обличчя. Не можна купувати українській дитині
 ляльку з темною шкірою, окрім важких психологічних травм, потім вона буде
 втрачати і чуття чистоти роду. І коли ви будете вчити її Карбам Покону,
 підсвідомо може виникати непорозуміння. Такі речі, взагалі, потрібно
 викинути з дитячої уваги. Ляльки мають бути такі ж, як і вона, світлі та
 чисті. Граючись з ляльками, дівчинка розвиває у собі потяг до материнства,
 здатність бути мамою, берегинею роду.
 10. До року дитину потрібно обмежити у різних гостях. Загалом, перший раз
 побачити дитину дорослі (не рідні) мають не раніше 40 днів після її
 народження. Старайтесь, щоб її відвідували люди з чистими помислами,
 світлими душами. Забороняйте поганим людям, у присутності яких ви
 відчуваєте неприємне хвилювання, бачити дитину, та мати якийсь доступ до
 вас (матері). В цей час формується дитяча свідомість, і лихі помисли
 будуть шкодити. Дитина має цей період бачити лише світлий, веселий і
 чистий світ. Це виховає у ній радісне сприйняття світу та прагнення щастя.
 11. Зазвичай ім’я дається дитині батьками в період до 9 днів. Освячення у
 Рідну Віру проводиться на 40 день після народження. Для цього, батьки
 приносять дитину на капище або запрошують Відуна чи Волхва додому для
 проведення Священного Таїнства. Освячення єднає душу, яка народилась у
 Яві, з земним родом, Предками та Рідними Богами. Вони беруть її під
 захист, наділяють здоров’ям, доброю долею і захищають від темних сил. Під
 час освячення, дитина може отримати два імені – одне таємне, духовне, яке
 знають лише батьки, а друге родове, громадське, відоме усім, або одне
 двоскладове. Наприклад – (таємне – Хранимира і громадське – Богодара).
 Після того, як дитина отримала ім’я, громаді можна розголошувати лише
 родове. Якщо ім’я одне, то повністю його називати не прийнято аж до року,
 а у деяких випадках і до семи. Відомим усім має бути лише один склад.
 Наприклад, дитина отримала ім’я Яснозора, а до року її називають Ясна. Це
 потрібно, щоб ніхто не наврочив біди, і дитина була захищена. Обізнані
 добрі люди розуміють це, тому не будуть випитувати повного ім’я, їм буде
 достатньо і його частини.
 12. Купати потрібно щодня до року. У воду позмінно класти калину (червоні
 кетяги), троянди (листочки), м’яту, мелісу, цвіт липи. І через день
 добавляти до води трошки меду та молока. Після купелі натирати
 соняшниковою олією. Не раджу брати новітні препарати для натирання, у
 більшості вони є шкідливими, та дають одномиттєвий ефект. Олія ж зробить
 шкіру вашої дитини здоровою та золотистою. Олію потрібна брати в добрих
 господарів, не варто купляти на ринку. Перед купанням потрібно замовити
 воду та освятити її Перуновою стрілкою. Коли поливаєте дитину водою,
 обов’язково потрібно примовляти їй красу, здоров’я та добру долю.
 Дотримуючись таких заповітів, ви розпочнете життєвий шлях вашої дитини
 гарним та вдалим. А гарний початок – це, інколи, вже й половина справи.
 Духмяно пахла матіола біля вікна, вже вечоріло, Цвітана вкладала спати
 свою донечку, але перед тим готувала їй купель. Зранку набрала свіжої
 струмкової води, як ходила з Ясною до дубів гуляти. Бабуня Славуня
 наготувала всякого зілля в якому й купалась Ясна.
 Ще до народження дитини Цвітана приготувала кімнату. Гордан зробив з липи
 колиску, вирізав на ній алатирі та пофарбував у червоний колір. Колиска
 була така гарна та майстерно зроблена, що не одна людина, яка заходила в
 гості, любувалась нею. Матрац був набитий житнім духмяним сіном та
 чебрецем. У середині ліжечка усе білосніжне та вишите яскравими червоними
 нитками: і подушечка, і одіяло. Над ліжечком – вирізаний з дерева куммир
 Коляди-Божича. А поруч – невеликий стіл, встелений гаптованою скатертиною,
 на якому лежать усякі дитячі речі. Під столом – скриня, також дуже гарної
 роботи з вирізаними оберегами та візерунками. В скрині тій – пелюшки та
 одяг Ясни, також придане.
 Уся хата була, мов писанка, наче жива істота, посміхалась до своїх
 господарів, сповнюючи їх затишком та теплотою. Гордан давно повернувся з
 кузні і трохи стомлений дрімав у великому кріслі. Цвітана вже усе
 приготувала: і діжу, в якій купали дитину, і траву заварила.
 «Горданочку, – поцілунками розбудила вона чоловіка, – допоможи мені».
 Гордан обійняв її за талію, пристрасно поцілував і за кілька хвилин їх
 спільних дій Ясна вже купалась у теплій воді, присолодженій медом та
 молоком.
 Цвітана, доливаючи теплої води, примовляла:
 
 В купіль воду лляю,
 До Дани промовляю:
 Матінко-Водице,
 Чистая дівице,
 Купіль освяти,
 Дитинча благослови.
 Купіль моя з м’яти і верби.
 Моя доню, уночі тихенько спи.
 Гіллячко берези докладаю –
 У красі свою я доню покупаю.
 Купцю-купцю, донечко мала, –
 Буде в тебе личко чисте, мов вода.
 Купіль з первоцвіту й череди –
 Будеш гарною і милою завжди.
 Купцю-купцю, воду примовляю.
 Хай тебе Боги благословляють.
 
 Ясна купалась у запашній воді та батьківській любові, ніжній та
 турботливій. Гордан любувався донечкою. «Вона така ж гарна, як і ти, –
 промовляв він своїй коханій. – Так люблю вас обох, найбільше в світі».
 Чоловічі почуття лились тихою, але могутньою рікою. Утримуючи Ясну в
 руках, вони цілувались над нею, і дівчинка від цієї любові, наче бджілка
 від меду, п’яніла й тішилась.
 Сьогодні прийнято стригти дітей, коли вони досягнули одного року. Це
 відголосок однієї з вікових посвят нашого роду, яку проводили лише
 хлопчикам, для того, щоб вони починали ставати мужніми і міцними. Таким
 чином хлопчика поступово відділяють від матері, проявляючи у ньому
 чоловічі якості.
 Дівчаток на лисо стригти не можна, її перші коси є дуже важливими для неї.
 Лише в рік на Пострижини Божатка замовленими ножицями зрізає пушок, який
 залишився на косах дівчинки. Мати має добре доглядати та плекати, волосся
 донечки, мити у травах, та лузі з попелу. Таким чином, готуючи їх до
 наступних посвят, коли доньці потрібно буде заплітати косу. Тож про гарне
 волосся потрібно подбати із самого народження. Не потрібно боятися, що
 вони будуть слабким, Природа сама регулює ріст волосся, їх оновлення і
 силу.
 До трьох років дівчинка розвивається неусвідомлено. Переживаючи ті чи інші
 події та ситуації, вона творить свої звички, відношення до світу і
 характер загалом. Усе, що відбувається навколо, як добре, так і зле,
 глибоко вписується у її підсвідомість. Які зерна були у неї закладенні,
 мати й батько побачать згодом, тому не варто думати, що вона мала, і рано
 починати з нею серйозні розмови чи навчання. Зовсім ні. У тій чи іншій
 формі (бажано гри) навчання потрібно починати від народження.
 Найвпливовішою людиною до трьох років для маленької дівчинки є мати та
 бабуся. Коли ж вона минає цей віковий рубіж, стрімко набирає переваги
 батько. І вже після трьох років батько є так само важливим, як і мати.
 Більше того, донька батьком дорожить більше. Матір вона сприймає як
 частинку себе, і вона нікуди не дінеться. Батьківська ж любов інша, не
 така м’яка та поступлива, як мамина. Та й любить він, не зовсім так як
 вона. Батько проявляє в доньки любов до чоловічої сутності. Починається
 вона з батька, потім до чоловіка і сина. Якщо батько по-справжньому
 викладе свої почуття до доньки, отримує в нагороду щасливу її долю. В
 глибині своєї душі дівчинка буде знати, що таке справжня чоловіча любов, з
 її чистотою, відданістю, повагою та жертовністю. Ось так батько і
 витворить підсвідомий світ розуміння чоловіка. Більше того, батько плекає
 в дівчинки красу майбутньої жінки: він любується нею, її ніжністю,
 милістю. І вона відчуває, від яких її якостей батько посміхається, тому й
 старається їх проявляти та вдосконалювати. Згодом мати своїми діями по
 відношенню до батька, розповідями та навчанням лише підтвердить усе це.
 Чому так мало щасливих дівочих доль, сьогодні? В свій час, батько не дав
 ґрунт для розуміння чоловіка, а мати не навчила доньку ні його шанувати,
 ні поважати, ні тим більше розуміти. Сама не знала того, чого мала вчити.
 Ось дівчина зіштовхнувшись в дорослому віці з коханим, починає вести себе
 не зовсім відповідно. Якщо вона не отримала вірного розуміння дійсності,
 між ними починається битва за керівну роль у стосунках. Коли виховання
 відбувається вірно, дівчина розуміє, що вона сильна у одній площинні, а
 чоловік – у іншій, тому кожний з них є найкращим у своїй сфері, тому
 проблем не виникає. Сучасну дівчину ніхто не навчав розумінню взаємної
 єдності чоловічого і жіночого, не показував їй у звичайному житті і тим
 більше не навчив у цій єдності жити. Навпаки, такі рухи, як фемінізм та
 подібне до них розуміння світу, перекручує природний хід речей і руйнує
 саму жінку, роблячи її мужоподібною. Зайнявши територію впливу чоловіка,
 вона наперед приречена на поразку. Хіба що виб’є його звідти, і сама
 тягнучи воза, через деякий час зморившись, опиниться біля розбитої родини
 – вічно невдоволеної половини та нереалізації себе самої.
 
 Іграшки
 
 Іграшки... Здавалося б, що таке іграшка і яке вона має суттєве значення?
 Та це лише здається, що усе так просто. Чим гратись дівчинці: ляльками чи
 машинками і зброєю? В грі діти навчаються проявлятись у дорослому світі і
 «проживають» по суті своє майбутнє життя. Якщо ви хочете мати труднощі з
 донькою в майбутньому, можете не звертати на це уваги, якщо ж ви дбаєте
 про неї, то заздалегідь подумайте, які іграшки купувати доньці. Окрім
 дитячої посудки, ляльки-немовляти та інших розвиваючих ігор, потрібно
 купувати книги з гарними барвистими малюнками, в яких зображенні люди з
 добрими обличчями та спокійні і веселі звірі. Якщо ви хочете дізнатись, як
 вас сприймає донька, погляньте, як вона грається з лялькою, у цій грі вона
 виступає матір’ю, тобто вами, а лялька дитина – вона. Так, як вона
 поводиться з лялькою, так ви поводитись з нею.
 Не варто купувати малій дівчинці ляльки з дорослим життям, мається на
 увазі Барбі з грудьми та іншими яскраво підкресленими рисами дорослості. В
 цей час дівчинка сприймає ляльку, як немовля (тобто себе), і розуміє її
 лише так. Доросла лялька не лягає спокійно у її свідомість, у ній багато
 рис, які дівчинка не розуміє, то ж найкраще, безумовно, це немовлятко, яке
 треба пеленати та носити на руках, заколисувати. Ще одна річ, сьогодні
 продають ляльки з пляшечками, якими діти годують немовля. Якщо ви хочете,
 щоби ваша донька годувала своє дитя грудьми, не давайте їй гратись в таку
 гру, краще поясніть, що дитину мати має годувати своїм молоком. Ви
 закладете їй потрібну і корисну модель поведінки у майбутньому, як вона
 стане мамою. Гра з лялькою-немовлям навчить вашу дитину щасливо і радісно
 сприймати маленьку дитину, поступово вона перейде на старші ляльки, що
 дасть їй розуміння потім свого немовляти. Можна визначити, скільки дітей
 буде прагнути народити ваша донька. Коли підете у гості, де є ляльки,
 викладіть їх в ряд і подивіться скільки вона візьме в руки, з часом,
 можливо, залишиться менше. Це її підсвідомість проявляє майбутнє.
 З трьох років починається її усвідомлення як дівчинки. Якщо в цей час
 хлопчик проходить посвяту на відокремлення себе від матері, то дівчинка
 наступною посвятою долучається до магічного світу.
 Мати має виплекати в дитини з раннього дитинства любов до праці, домашньої
 жіночої роботи. Коли вона що робить, пере, варить їсти, прибирає в
 кімнаті, потрібно залучати й дитину, бажано у ігровій формі. Прати одяг з
 ляльки, шити їй, прибирати свої іграшки тощо. За виконані завдання
 потрібно щиро дякувати, щоб дитина відчувала вашу радість і важливість
 того, що вона робить.
 Кожну дію по-домашньому господарству дівчинка, майбутня берегиня роду, має
 програти ще в дитинстві, щоб потім у дорослому житті вміти це робити із
 задоволенням. Окрім того, вона має робити це з любов’ю та цікавістю. Не
 можна примушувати її – мати має зацікавити доньку своїм прикладом, та
 заохоченням. Це потім дозволить дівчинці виконувати звичну для жінки
 домашню роботу із задоволенням.
 Але не можна звертати увагу лише на її господарську діяльність. З трьох
 років потрібно вчити дівчинку співати та танцювати, малювати. Особливу
 увагу потрібно звернути на розумове навчання: вивчити усі букви, навчити
 рахувати, розрізняти кольори, писати рівні лінії та кружечки. Розуміти
 розміри та час. Вчити слави, молитви, пісні та вірші. В нашій вірі-звичаї,
 чоловік і жінка повністю рівні, тому розумовий розвиток дівчинки має бути
 таким же якісним, як і в хлопчика. Мудра жінка – це великий скарб для її
 чоловіка та роду.
 
 Дитячі молитви
 
 Щонеділі батьки повинні відвідувати храм Роду і бути на світлому
 Православленні (богослужбі) разом з дітьми. Прививання розуміння та любові
 до Рідних Богів має носити постійний і спокійний характер. Кожного вечора
 перед сном дитина має звернутись з молитвою до Велеса та Берегині, мати
 має розповідати доньці, окрім казок про Богів, як вони народились, як
 живуть, про звитяжне життя наших предків, про велемудрих та славних жінок
 нашого роду. Дитина має знати назви Богів і молитви до них. Щоранку, після
 сну, мати має підвести доньку до вікна і прославити Світлих Богів, Дажбога
 – Сонечко Ясне, Матір Ладу, Сварога, Рода.
 Ось деякі ранкові, обідні та вечірні дитячі молитви.
 
 Сонечко ясне, Дажбоже наш красний,
 День розпочинаєш, Землю матінку благословляєш,
 Яко предки мої Славу Сонечку складали, так і я,
 Дажбожий онук (рідне ім’я), славлю Богів Рідних,
 Які у Сварзі пречистій живуть та наш Рід земний бережуть.
 Бережи й мене, Сонечко моє ясне, Дажбоже наш красний,
 хай я цілий день Живою сповняюсь та Перуном Батьком,
 від лиха захищаюсь.
 Слава Рідним Богам!
 
 Обідня молитва
 Як Дажбог по середині неба встане,
 Славлю я Батька Сварога та Матінку Ладу,
 Які світ наш творили і нас русинів,
 На славу велику у Яві родили!
 Слава Рідним Богам!
 
 Вечірня молитва
 Йде Велес по землі священній,
 яку предки мої, від ворогів захищали
 та для мене онука свого зберігали,
 йде Велес і ніч небо й землю криє.
 І Сонечко Ясне, до Сварги лине,
 І я (ім’я) разом із Дажбогом,
 У сон чарівний помандрую,
 та коли ранок настане, Сонечка пісню почую.
 Раненько встану, славу заспіваю,
 Богів Рідних та батьків своїх любов’ю своєю звеселяю.
 
 Кожного разу, коли ви сідаєте їсти, потрібно промовляти молитву перед
 їдою. Сьогодні наука нарешті «доросла» до розуміння сили слова, сили
 думки, які мають свою енергетику і вплив. Промовляючи молитву перед їдою,
 ми не тільки стверджуємо своє розуміння того, що все у світі
 взаємопов’язано, духовно очищуємо її. Окрім того, це привносить у дитячу
 душу святість і робить її праведною, чуйною та милою.
 Ось декілька найпростіших молитов.
 
 Слава Богам Рідним,
 За їжу, яку дають нам,
 Нам на здоров’я і собі на радість.
 
 Від Богів, Славних прибуло,
 На силу, на радість споживаю,
 Богам дяку посилаю!
 

                                Вікові Посвяти
 
 Що таке Вікова Посвята?
 
 Перша вікова посвята в кожної дитини відбувається при її ім’янареченні,
 освяченні і прийнятті до роду. З тих пір духовним опікуном дитини стає
 Коляда-Божич. Мати та Відунка мають визначити, коли дівча готове до нового
 життя і підготуватись до посвяти.
 Що ж таке вікова посвята? Ми усі розуміємо, що для того, аби народилась
 пшениця, мусить померти зернятко. Так, це сумно, зернятка більше не буде,
 але ж народиться колосок. Це щось зовсім нове, але також красиве і
 корисне. Так само і посвяти, перехід з одного вікового стану в інший є
 справою серйозною. Якщо зернятко якісно не переродиться, колосок вродиться
 кволим і не дасть гарного врожаю. Так дитина перероджується в дівчинку,
 дівчинка – в дівчину, дівчина – в вісту, віста – в жінку-берегиню, жінка –
 в матір, матір – в бабусю. Кожен період має бути пройдений якісно і до
 кінця. Інакше дівчина, не пройшовши свою посвяту у вістунку, залишиться
 маленькою дівчинкою і не стане берегинею ні для свого чоловіка, ні для
 родини.
 Чоловік, прагнучи знайти свою половину, у першу чергу шукає свою берегиню,
 жінку, з якою він пліч-о-пліч пройде дорогу життя, пронісши вогник свого
 кохання. Дівчинка, яка душевно не стала жінкою-берегинею, та не має такої
 якості, вона грається, як маленька дівчинка, ображається, капризує і не
 може бути доброю мамою для своїх дітей. Така дівчина страждає в сімейному
 житті, страждає і її чоловік. Так молодята, не ставши дорослими,
 розходяться, але часто з дітьми на руках.
 Вірне звичаєве виховання дозволяє вчасно, у відповідний час, отримати
 найбільшу кількість знань, вмінь та навичок, які підготують дівчину чи
 хлопця до нового відрізку життя і майбутнього самостійного розвитку.
 Вікова посвята – це рубіж між обома станами. Немає ні минулого, ні
 майбутнього, а теперішнє незрозуміле. Період народження нової особистості,
 дівчинки чи дівчини, дружини чи матері. В цей час громада, родина має
 визначальну роль у плеканні нової якості члена своєї громади.
 У звичаєвому суспільстві, яке проживає на визначені території (селі), так
 чи інакше молоді люди певного віку творять більш чи менш стійкі громади
 (ватаги). Переважно створюються вони з молоді трьох вікових груп –
 підліткові (дівочі та хлопчачі), юнацькі (дівочі та парубочі) та жіночі і
 чоловічі.
 Причому саме суспільство закладало ті вищі моральні особистісні якості,
 якими мали оволодіти молоді люди перебуваючи у них. Тому до них приймали
 лише тих претендентів, які мають відповідний вік, певні вміння та життєву
 установку на взаємодопомогу і взаємовиручку. Кожний з новаків мав пройти
 відповідні випробування і довести свої знання, вміння та добру волю, і
 лише тоді громада вирішує, чи бере вона до себе нового члена, чи ні.
 Таким чином, виховання відбувалось не лише батьками, але і громадою,
 «вулицею» у кращому розумінні цього явища. Дитина вихована у сільських
 умовах більш роботяща, з повагою ставиться до батьків і цінує підтримку
 друзів.
 
 Пострижини
 
 Волосся має велику магічну дію, як для дівчинки, так і для хлопчика. Коли
 дитині виповниться один рік, хлопчику повністю стинаються всі коси,
 дівчинці ж обтинають лишень пушок, який залишився після її народження.
 В цей день, батьки запрошують бабу-повитуху, родичів та Божаток,
 накривають стіл, готують хліб-коровай. Дівчинку одягають в білу льолю з
 легкою вишивкою. Садять її біля Покуття на крісло, яке встелене вивернутим
 кожухом засипаним грошима й пшеницею. Божатка бере ножиці уквітчані
 барвистими стрічками і квітами та гребінчик, які бабка-повитуха замовила
 перед тим і на чотири боки обрізає пушок примовляючи:
 волосочки тоненькі відсікаю, а здорові і сильні замовляю, хай ростуть і
 множаться, у довгіїї коси. А що дівка до верху, то коса до низу. Моє
 замовляння ніхто не перейме, бо над нами Боги стоють, і від лиха бережуть.
 Моє слово кріпке, як камінь Алатир.
 Обрізане волосся Божатка передає Бабі-повитусі, яка кладе його на вишитий
 рушник, що накриває Коровай.
 Після закінчення обряду, мати збирає обстрижений пушок і ховає його в
 запічку. Примовляючи до дитини: дивись куди ховаю, щоб як треба буде,
 знала де воно є. Коли настає наступна посвята - Зірниця, частину його,
 мати спалює в домашній печі.
 Після обряду, господиня усіх частує і кожен присутній обдаровує дитину,
 примовляючи: на здоров’я, на щастя, на добро, щоб красивою і щасливою
 була, аби гарною газдинею зростала, батькам у допомогу, роду на славу.
 Під час обряду аби дитину не врікли, мати має перев’язати їй праву ручку
 червоною ниткою.
 
 Зірниця-Провісниця
 
 Коли настає дівчинці три роки, проводиться її посвята в майбутню Берегиню
 роду свого. У цей час приходить до людей Зоря-Вістунка - Богиня Ушас, і
 під час священного обряду у Храмах, на капищах Вогнищ Родових, торкається
 вона дівочих душ, народжуючи в них здібності до жіночої мудрості та магії
 творення Родосвіту.
 Ця посвята розпочинається уславленням батьками дівчинки Вечірньої Зорі. В
 пожертву Богині приносять духмяні трави, квіти, яскраві хустинки, стрічки,
 вінки, мед.
 Ранком, на Вранішній Зорі, купають дівчинку в запашних травах та квітах.
 Воду настоюють на сонячному промінні. Траву запарюють окремо і перед самим
 омиванням вливають в купель. Збирають для цього такі трави: любисток,
 м’ята, ромашка, пелюстки троянди та жасмину, ружу. На дно купелі потрібно
 кинути ягоди калини та малини, пшеницю. Обов’язково кладеться весільне
 кольцо матері, якщо щасливий шлюб, або бабусі. Якщо ж в обох сімейне життя
 погане, потрібно знайти в роді ту пару, яка є щасливою і попрохати в них
 кольцо на час обряду. Купіль потрібно замовити, якщо мати не знає як,
 нехай попросить бабку-повитуху. В кінці замовляння доливається розбавлений
 мед з молоком. Один літр молока і три столових ложки меду, якщо є, то
 можна покласти й квіткового пилку. Неможна в цій купелі мити милом чи
 шампунем. Волосся слід помити лугом – настояна на попелі, вода зливається
 і нею миють коси.
 Після купелі дитину витирають і намащують пахучим маслом. Коси гарно
 вкладають, але не заплітають.
 Колись давно, коли наші Храми височіли до Сварожого неба проводились в них
 обрядодійства священні. Кожен Бог мав свою обітель, і Храм Богині
 Вранішньої Зорі височів на горі священній. Опікувались ним Вістунки –
 жриці Богині. І були місця в Храмі тому, де не можна було ступати людині
 простій, лише жриці Богині славу та хвалу в піснях до Неба посилали.
 В довгій білій льолі, гаптованій білими нитками, із золотим оберегом на
 чолі, вели дівчаток у Храм. І брали Вістунки дівчаток у найсвятіші місця і
 благословляли їх на служіння Рідним Богиням. В їх честь проколювали вуха
 дівчаткам і чіпляли золоті сережки, які мали форму колечок. А по середині
 тих колечок був камінчик. Колір камінчика визначали Волхвині. Протягом
 року, батьки водили дівчинку в Храм, де вона разом із Вістунками вчилась
 прясти та гаптувати. І бачили вони барвисті узори, які складала дитяча
 душа, і розуміли по них її призначення та вдачу. Так червоний камінь
 значив берегиню роду свого, яка підтримувала Вогнище Родове, гарну дружину
 та добру майбутню матір, жрицю роду свого. Зелений камінь - майбутню жрицю
 Богинь, талант до магії священної. Фіолетовий камінь - майбутню жінку -
 воїна. Якщо був білий камінь – то дівчинка присвячувала своє життя
 служінню, якійсь Богині і вже готувалась стати Жрицею.
 Сьогодні, коли наші Храми відновлюються, обряд Зірниці проводять у колі
 родини. Обряд проводиться подібно до Пострижин. Вушка дитині пробиває
 бабка-повитуха, або жрицяВідичного Православ’я із замовляннями та
 обрядовими дійствами. Серіжки купляють батьки або Божаті, перед тим як
 чіпати їх освячують і замовляють силами Рідних Богинь – Вісти (Ушас),
 Лади, Слави, Мокоші та Долі. При цьому частину волосся з Пострижин,
 дістають із запічку і обрядово спалюють, як подяку Богиням за
 благословіння.
 
 Духовний та моральний напрямок виховання дівчинки
 
 Розпочинати виховання дитини – необхідно з розуміння духовності. Поняття
 вищого – Бога, закладає у дитячу душу святість та упевненість у завтрашнім
 дні. Вона розуміє, що живучи з звичаєм Предків, вона ніколи не схибить і
 громада завжди підтримає її.
 Ваша донька має знати, як творився світ, хто народив слов’янський рід,
 розуміти сутність Богів, своє місце у світі. Знати ранішні, обідні та
 вечірні дитячі молитви-слави, молитви до їжі. Бабуся має навчити молитви
 за здоров’я батьків та за процвітання свого роду і держави Руси-України.
 Швидко збігав час, у Цвітани та Гордана, окрім Ясни, народилось ще два
 синочки, старшого звали Яртур і меншого Дивозор. Ясні ось-ось мало
 виповнитись шість років, вона була справжньою маминою помічницею, і
 братиків доглядала, і матері по господарству допомагала. А після обіду
 бігала до Славуні допомагати їй у справах всяких, а та її навчала
 волхвівській мудрості. Стареча бабка називала її Ясуня, і ставилась до неї
 дуже відповідально, після кожної розповіді дівчинка переповідала бабуні,
 як вона зрозуміла сказане, як потрібно чинити у різних життєвих випадках.
 Славуня ще не вчила її практикувати, лише наповнювала розумінням та
 любов’ю. І Ясна тягнулась кожною своєю клітинкою до Відунки. Тішилась
 бабуня, що Боги послали таку гарну ученицю.
 Одного разу Ясна з Яртуром гуляла в дубовому гаю, була весна, дерева
 тільки-но розпускали свої листочки, і діти бігали під дубами, весело
 вигукуючи слова радості. Коли ж зморилися бігати, Ясна зняла свій верхній
 одяг і постелила на траву.
 «Ярчику, я тобі зараз розповім те, що мені баба Славуня розповідала, як я
 була така, як ти». Дівчинка навчала свого братика прадавній мудрості.
 «Коли не було світу, усе перебувало у повному безладі-хаосі, який
 називався Див. З Диву народився Сварог і Лада, які створили Рід, народивши
 дитинку – доньку Лелю. Це так, як би серед безліч людей наш тато знайшов
 маму і, одружившись, разом створили сім’ю, народили нас. Сварог 12 днів та
 ночей кував Всесвіт, створював землю, небо, зіроньки, а Лада наповнювала
 його любов’ю та добротою, життєвими силами, які оживляли усе, що творив
 Сварог. Коли вони збудували свій дім, наш Всесвіт, Лада народила доньку
 Лелю та сина Полеля. Так разом вони і створили небесний Рід. Рід, який
 став головним Богом усіх людей. Коли Сварог кував Землю, Сонце, Місяць та
 інші планети, Лада оживляла їх. Так народився Дажбог – Сонечко Ясне. Земля
 – Мокоша, Місяць – Хорс. І коли настав час, приніс Дажбог та Велес з Вирію
 – місце, де живе небесний Рід – трьох дітей, з яких і почався український
 народ. Відтоді кожен українець є Дажбожим онуком. І ти є дитиною батька
 Сварога та матері Лади.
 Наші предки славили Богів, і ті дарували їм знання, силу та мудрість.
 Кожен Бог мав своє багатство. Дажбог володів сонячним теплом, він
 допомагав як дорослим, так і дітям. Дітям, які славили його, дарував
 світлий розум, добре серце, завжди ставав у допомозі проти Чорнобога.
 Чорнобог – це Бог темряви, який приходить до людини, коли вона живе не за
 законами, які дали нам Боги через предків наших.
 Сьогодні я розкажу тобі про кількох наших прадавніх Богів.
 Велес – Бог, який володіє мудрістю глибокою та багатством різним. Він
 обдаровує тих, хто звертається до нього. Коли у батьків наших скрута
 настає, я звертаюся до Велеса із славами, кличу його прийти у наш дім і
 допомогти родині нашій, і він завжди приходить, бо ми є онуками його, і
 він любить і дбає про нас, особливо коли ти славиш його у молитвах своїх.
 Доля – Богиня, яка творить долю твою і твоїх близьких, і всього народу.
 Звертаючись до неї у своїх молитвах, проси її дати тобі та твоїм рідним
 гарну долю. І коли трапляється біда якась в родині, звертайся до неї, аби
 відвернула від тебе Недолю сестру свою, яка біду творить, аби людина про
 своє життя замислилась і прийшла сама із долею щасливою.
 Мокоша – Богиня, яка піклується про усі великі родини, про здоров’я твоє,
 моє і Дивозора, матері та батька, дідусі та бабусі, усіх наших родичів та
 добрих друзів. І тому, коли ти бачиш, що хтось хворіє із нашої родини,
 звернись до Мокоші, Вона завжди стане тобі у допомозі.»
 Ясна закінчувала свою розповідь і гладила по голові Яртура, який
 тихесенько лежав у неї на колінах. За старим дубом щось заскавуліло і діти
 обережно оглянулись. Із-за дерева виглядала вовча морда... і не одна.
 «Чернава, Іскриця,» – голосно закричали діти і стрімголов побігли до
 звірів.
 За кілька хвилин Яртур вже сидів зверхи на Іскриці, тримаючи його за шию,
 маленькими руками, наче коня за гриву. Ясна гралась з маленькими
 вовченятами, яких недавно привела у світ Чернава. Вовча зграя завжди
 прибігала до дітей, коли ті приходили у ліс. Хоч який великий він був,
 Ясна знала у ньому майже усі стежки. Водила її Чернава і до старих місць
 священних, де жили самотні Волхви. І бачила дівчинка там дива усякі, але
 нікому не розповідала, бо боялась, що батьки дізнаються і не пустять
 більше саму до лісу.
 Другий напрямок виховання – це моральний. До шести років закладається те,
 що ми потім називаємо гарними манерами, культурою поведінки, вихованістю
 загалом.
 Ось те, що не можна робити, деякі правила поведінки шляхетної людини
 Православного роду, які мають батьки вивчити разом з дитиною до посвяти
 закосичення:
 – не можна ледарювати, коли всі працюють;
 – не можна сміятись над старістю і старими людьми;
 – не можна сперечатись із шанованими і дорослими людьми, особливо зі
 старшими;
 – не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі, а у
 товариша є;
 – не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, –
 кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку;
 – не можна робити те, що осуджують старші;
 – не можна залишати стару рідну людину одинокою;
 – не можна вирушати в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших;
 – не можна сідати до обіднього столу, не запросивши старших;
 – не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня, людина та
 найбільше – жінка.
 Також дитина має знати на зубок правила культурної поведінки, в якому
 перераховуються загальні правила моральності, які має знати і виконувати
 кожен вогнищанин.
 Ось вони:
 – радій успіхові товариша;
 – будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину, не перекладай
 своєї провини на інших;
 – кажи завжди тільки правду;
 – дорожи довірою батьків і товаришів;
 – не хвалися навіть найгарнішим вчинком – добра справа промовляє сама за
 себе;
 – дане слово – тримай його, дану обіцянку – виконай;
 – справжній друг пізнається не лише в радості, а й у біді – він завжди
 допоможе, втішить, утримає від лихого вчинку;
 – нікого не ображай ні словом, ні вчинком; дбай про молодших, допомагай
 їм, борони тих, хто слабший затебе;
 – живи і чини так, щоб навколишнім – дорослим та дітям – було з тобою
 приємно і радісно.
 Коли ж ваша дитина потрапила у неприємну ситуацію, не спішіть її за це
 наказувати. Поговоріть, розпитайте, як це сталося, чи розуміє вона, хто у
 цьому винен, допоможіть їй виправитись. Залишіть їй час на те, аби вона
 могла змінитись. Ваше чуйне ставлення викличе довіру до вас, і дитина не
 буде шукати на стороні собі товариша.
 Але окрім загальних правил поведінки є ті, які стосуються саме дівчинки.
 Не хвилюйтесь, що, можливо, деякі правила, ще рано вивчати вашій донечці,
 ні. Якщо вона їх і не зрозуміє зараз, то зрозуміє пізніше, але у будь-
 якому разі знатиме про них. І коли настане відповідна ситуація, використає
 більше підсвідомо, ніж свідомо.
 – Будь ґречною та стриманою у колі своїх друзів та серед старших людей.
 Ґречність для дівчинки, як намисто для гарного вбрання. Воно прикрасить
 тебе в очах людських.
 – Повага до батьків є великим показником твоєї вихованості. Піклуйся та
 шануй батька й матір, дідуся й бабусю, сестер та братів. Люди усе
 помічають, навіть один твій погляд, кинутий вслід родини, складе враження
 про тебе.
 – Пам’ятай – твоя поведінка є моральним обличчям вашої родини. Ти несеш у
 собі дух твого роду, те, що навчили, як виховали тебе твої рідні. То ж
 гідна будь у вчинках та помислах.
 – Шляхетність та самоповага є дуже важливими твоїми чеснотами. Лише
 шляхетні панянки викликають до себе поважне та гарне ставлення оточуючих.
 Твоя самоповага є запорукою твоєї честі. Честь для дівчини є найголовнішою
 чеснотою. Тож піклуйся про неї, як про найдорожче.
 – Зважуй кожне слово, яке маєш говорити, особливо у колі старших. Про твій
 розум будуть судити з твоїх висловлювань. Якщо не знаєш, як розумно
 відповісти, краще змовчи.
 – У товаристві, де є чоловіки, поводься дуже стримано та виважено. Не
 можна голосно реготати та привертати до себе увагу. Так поводяться лише
 дівки, які не мали гідного виховання у своєму роді. Шляхетна панянка
 привертає увагу до себе своєю ґречністю та вихованістю.
 – Нікому не дозволяй принизливо до себе ставитись та не поважати тебе.
 Якщо знаходяться такі нешляхетні люди, не товаришуй з ними, уникай їх.
 Тому що вони будуть погано впливати на тебе, і ти не зоглянешся, як з
 часом станеш такою ж. Окрім того, сторонні люди подумають про тебе, що ти
 така ж сама, якщо маєш про що з такою людиною спілкуватись. Є така давня
 наша поговірка: якщо хочеш знати, яка людина, подивись на її товаришів.
 – Коли товаришуєш з хлопчиками, будь особливо уважна у виборі друзів. Вчи
 їх одразу з повагою ставитись до тебе, як до дівчинки. Не старайся бути
 подібною до хлопчаків, хлопчиком ти ніколи не станеш, і не завжди варто
 старатись переграти їх у чомусь. Навчи їх поважати дівочість та захищати
 тебе. Так ти виграєш найбільше, отримаєш справжніх друзів, та не втратиш
 своєї індивідуальності. Окрім того, це перша твоя вправа на вміння
 впливати на чоловічу сутність.
 – Одяг дівчинки має бути чистим та акуратним, негарно носити крикливе
 вбрання та прикраси, які не відповідають твоєму віку. Твоя краса не
 подібна до краси дорослих жінок. Вона ховається у ніжності дитячій,
 чистоті та стриманості.
 – Слухайся зауважень батьків та дорослих. Не можна, щоб мати двічі
 повторювала його. Це буде говорити про твою невихованість та неповагу до
 батьків.
 – Пам’ятай, за тобою спостерігають старші, ті, в кого є сини і дивляться
 чи гідна ти для їхнього роду. Про тебе будуть розповідати іншим родинам,
 радячи у невістки для других родів. То ж поводься шляхетно, бо коли
 настане час вибирати судженого, ти вже не зміниш складеної про тебе думки.
 – Будь працьовитою, бо праця приносить найбільше облаготворення душі
 твоїй. Жіноча праця – це творення навколо себе та родини своєї ладу та
 краси. Вчися цієї мудрості із самого дитинства, потім ці чесноти стануть
 тобі у великій пригоді.
 – Проявляй мудрість у вчинках своїх. Дівчинка є помічницею Богів у роді
 людському. За її допомогою Боги продовжують рід людський та ладнають життя
 на цій землі.
 – Вчись любити світ, проявляй до нього свої почуття. Слухай воду, вітер,
 землю, вони твої родичі, які так само тебе вчать, як і батько й мати.
 – Споглядай світ навколо себе, вчись помічати його закономірності,
 прислухайся до розмов кущів, дерев, квітів. Вчися бачити красу та творити
 її навколо себе. Помічай барви квітів, як вони поєднані, і лише у такій
 послідовності використовуй їх, коли будеш одягатися.
 Дівчинка має вивчити українські народні пісні, знати колядки, щедрівки,
 веснянки.
 
 Фізичне та розумове виховання
 
 Третій напрямок – це фізичний. Здоров’я та краса дівчинки є дуже важливою
 гранню буття. Батьки повинні піклуватись про її здоровий спосіб життя. З
 раннього віку потрібно займатись фізичними вправами, аби постава була
 легкою та стрункою. Зранку, разом із сонцем, вмиватись холодною водою,
 бажано із струмка. Продукти для харчування вибирати без шкідливих хімічних
 додатків – емульгаторів, генетично модифікованих домішок тощо... Мати
 повинна обережно і пильно ставитись до харчів, які купує в сучасних
 магазинах. Понад 80 відсотків з них приносять шкоду людському організму.
 Краще харчуватись роздільно, не вживаючи майонезів, кетчупів, усяких
 підсилювачів смаку тощо. Дитині потрібно відразу пояснити, що Макдональдси
 та подібні до них заклади приносять найбільшу шкоду дитячому організму і
 відвідувати їх не варто.
 До фізичного напрямку потрібно віднести і працю. Дівчинка повинна
 самостійно допомагати матері по господарству. І робити це із відчуттям
 відповідальності та обов’язку.
 Наступний напрямок – розумовий. У кожної дівчинки при народженні
 закладається глибока жіноча мудрість, але чи проявиться вона залежить від
 того, як займалися її розвитком батьки в дитинстві, юності. Тому вони до
 цього напрямку також повинні поставитись дуже відповідально. Дівчатка, як
 правило, відповідальніші та посидючіші ніж хлопчаки, тому й вчаться краще.
 До 4-х років ваша донька повинна вміти читати, рахувати та додавати і
 віднімати у межах 10. Ні, це не є щось надзвичайне. Вже з 2-х років
 потрібно вчити букви і цифри, розрізняти кольори, величини. Не хвилюйтесь,
 що можливо, дитина ще й не достатньо чітко говорить, це не має значення.
 Мине місяць, другий і мова стане гарною, головне, щоб дитина розуміла, що
 ви її навчаєте. Цей період найлегший для навчання. За три роки дитина
 опрацьовує до 70 відсотків інформації, якою потім буде володіти. Тож
 розповідайте, спілкуйтесь, як з дорослою людиною. Не варто сюсюкатись з
 нею, не кожна скорочувати слова у пестливі форми, ви їй неправильно
 формуєте таким чином сприйняття, подаєте невірно інформацію, і потім їй
 важче буде виправляти її.
 Працюючи у тих напрямках з дитиною, мати й батько мають розуміти, що вони
 виховують красиву, розумну, шляхетну доньку, справжню гордість для їхнього
 роду. Тож, зусилля потрібно прикласти гарні.
 Окрім того, мати та батько повинні обгорнути доньку ніжністю та любов’ю.
 Як тільки є вільна хвилинка, візьміть доньку на руки, пригорніть до своїх
 грудей, погладьте голівку, розкажіть, як ви її любите, яка вона у вас
 хороша, гарна та розумна, якою красунею буде, як виросте. Послухайте, про
 що хвилюється вона, що розповідатиме вам. Дуже добре, коли дитина сама
 підбігатиме до вас і говоритиме, що любить вас. Прояви почуттів є дуже
 важливими для майбутньої жінки. Вміння горнутися до рідних людей, цінувати
 їх та шанувати, дуже пригодиться їй у дорослому житті, коли самій
 прийдеться створювати родину. Душевна теплота дитини народжується від
 ставлення до неї та взаємостосунків батьків. Якщо мати та батько живуть в
 любові і діти це бачать, через прояви почуттів – цілунки, обійми, гарні
 слова, дитина цю поведінку сприймає як зразок, і вже до трьох років сама
 проявляє їх до братиків та сестричок, а також – і до матері й тата.
 
 Закосичення
 
 Сонечко сходило ясно і чисто, на небі не було жодної хмарки, вже близько
 години сиділа Ясна на високому пагорбі, вслухаючись в стоголосіння
 літнього ранку. Десь в травах заливався співом малий стрибунець, і на
 допомогу йому ніжно щебетав соловейко, танучи в запашному ранку. Сьогодні
 Ясну чекало чимале випробовування, через кілька годин до неї прийдуть
 гості, і вона має їх пригощати, а перед тим її Божатка Любомира разом із
 мамою та бабусею буде заплітати їй коси. Сукня вже давно готова, і запаска
 вишита яскравими узорами, і коралі неньо подарував доні на Великдень. Та
 більше думала Ясна про те, що буде далі, вслухалась в небо, наче чекаючи
 гостей звідти. Вдивляючись в Сонечко, здається, що на мить забула про все
 на світі, і велика любов захлиснула маленьке серденько. Любов до рідного
 Сонця, до Матінки Землі, до кожної травинки, що підійнялась до неба, до
 кожної тваринки. І плакало серце дитяче від щастя та безмежної любові до
 Рідних Богів. Відчула Ясна, як душа її, наче бездонне море, поглинала усю
 благодать світу цього. І десь на дні цього океану народилась перлина,
 маленька, але дуже світла та надзвичайно красива – це у дівчинці
 народжувалась майбутня жінка.
 «Бабуню, – неслась дівчинка з пагорба до хатини Славуні, – бабуню, я їх
 бачила, я їх чула.»
 Славуня давно вже поралась по господарству і бачила, як Ясна йшла на
 пагорб.
 Славуня відкрила хвіртку і чекала, коли дівчинка вбіжить до неї. Ясна з
 розпростертими руками, з розбігу кинулась на Відунку і сильно обняла її.
 «Бабуню, вони прийшли, чуєш мене, Сонечко сміялось до мене, і трава
 говорила, і ліс і земля, я все чула, і все розуміла. Бабуню...»
 «Чую, дочко, чую...» – Відунка зрозуміла, що настає новий етап навчання
 Ясни, тепер вона її може усе вчити.
 Повні очі сліз дівчинки говорили про те, що маленьке створіння торкнулось
 до чистої криниці знань небесних, так, розумом вона їх ще не збагнула, але
 серце переповнилось великим почуттям любові до тих, хто народив цей світ і
 її.
 «Збирайся, Ясуню, сьогодні тебе чекає велике свято, допоможи матері та
 бабуні готувати страви на стіл, та й чепуритись тобі потрібно, біжи, бо не
 встигнеш.»
 Дівчинка поцілувала Славуню в зморщене обличчя і кинулась бігти додому.
 Славуні серце забилось швидше і швидше, вкотре вона дякувала Богам за
 Ясну.
 «Яка ж радість,» – донечка, подумала Відунка.
 Ось і зібрались гості, Ясна одягнута, наче княгиня, поралась з бабусею
 біля столу. Прийшла й Славуня, батько постелив на лаві кожуха, і разом з
 мамою посадили на нього Ясну. А та, наче писанка-красуня, сиділа і очі
 світилися щастям. Божатка спитала дівчинку, чи знає вона які слави до
 Богів Рідних. Ясна з щирим серцем говорила одну за одною славу, і до
 Матері Лади, і до Мокоші, і до Лелі. Тріпотіло серце дитяче і билось наче
 в пташки маленької, ось-ось і вискочить. Бабуся дала загорнутий у вишитий
 рушник великий коровай Славуні, і та, благословляючи та примовляючи над
 головою дівчинки, ставить на коліна Ясні. В цей час усі родичі
 обдаровували дівчинку. Волосся своє Ясна доглядала завжди, і мила його у
 травах всяких, і примовляла до нього, коли розчісувала, тож кіски мали
 бути гарні. І коли дівчатка, її ровесниці, заспівали пісень до Лелі,
 Божатка почала заплітати коси. Довгою червоною стрічкою перейняла коси над
 чолом і зав’язала під волоссям, а потім плела дві косички, в них
 вплітались квіти, запашні трави і стрічки. Одну кіску допомагав плести
 батько, іншу мати. Яка ж красуня була Ясна, коли Божатка прибрала її.
 Брати її, які весь час сиділи поруч татка, зачаровано дивились на
 сестричку, Яртур не міг всидіти спокійно і раз у раз підбігав до Ясни і
 щось шепотів на вушко, на що та, лише посміхалась і злегка кивала головою.
 Славуня бачила, як замилувались нею усі Боги.
 «Яка ж гордість росте,» – думала Відунка. Окрім краси, Боги наділили її і
 лагідною та гарною вдачею.
 Ясна запрошувала усіх гостей до столу, припрошувала й пригощала стравами,
 які готувала разом з бабунею та мамою. А Гордан та Цвітана посадили
 Славуню на найповажніше місце за столом. Так і закінчилось свято Ясни, і
 понесли люди славу про неї, і задумались батьки, в котрих сини підростали,
 що гарна невістка для дому їхнього буде колись.
 А наступного ранку Ясна з бабунею віднесли коровай уквітчаний до річки і з
 молитвами та славами до Богів Рідних пустили його на воду, аби Дана до
 Вирію донесла Богам пожертву від родини за доньку свою.
 
 За місяць до посвяти Відунка спілкується з дівчинкою, таким чином,
 перевіряючи, чого батьки її навчили. Якщо є якісь прогалини у її
 розумінні, тоді навчає та допомагає їй осягнути потрібні знання. Відунка
 готує до посвяти й батьків. Особливу роль у цьому дійстві відіграє мати,
 бабусі, тітки, сестри та божатка. Дівчинка має вишити серветку, на яку
 родичі будуть класти подарунки. Божатка готує яскраві стрічки, прикраси
 для волосся, усе, аби заплести гарно коси. Мамина мама (бабуся) має спекти
 коровай, якщо немає вже бабусі, про коровай має подбати друга бабуся, або
 ж мати. Окрім того, бабусі мають приготувати в подарунок розчіски,
 люстерка, також бантики та прикраси для волосся. Подарунки мають
 готуватись особливі, такі щоб дівчинка могла відчувати себе майбутньою
 господинею – недорогі сервізні набори, гарно оздоблені серветки, тощо.
 Батько і мати мають справити для доньки вишиванку, спідничку і плахточку.
 Розпочинається свято зранку, дівчинка ритуально вмивається до сонечка,
 промовляючи молитву-славу. Мати разом з нею звертається до Лади та Макоші,
 закликаючи у дім на родинне свято. Дівчинка разом з мамою, готує страви
 для столу. В обід приходить Відунка і збираються гості. Жіноча половина
 роду повинна бути уся, щодо чоловіків, то потрібно, аби були ті, в кого є
 діти. Мати посеред хати ставить крісло, на нього стелеться кожух, на якому
 дівчинку посвячували у рід (якщо немає, то можна й будь-який інший), але
 треба мати свого кожуха. Посвячувана співає кілька народних пісень та
 говорить молитви-слави, яких навчили батьки. Потім на кожух гості кидають
 гроші, мати сипле й пшеницю та цукерки. Відунка має навчити матір, що та
 має примовляти при усіх діях. Потім батько й мати за обидві руки садять
 доньку на кожух. В цей час дівчата співають пісень. На вишитому рушнику
 бабуся тримає коровай над головою дівчинки, примовляючи:
 
 Коровай тримаю, наш рід продовжаю,
 не на сто літ й не триста,
 хай тече життя (ім’я), як ріка чиста,
 від Богів наш рід пішов, і до Бога вернеться
 Хай у (ім’я) коси у косу заплетуться
 А коса як писанка, а дівчинка як вишенька,
 І здорова і багата, хай щаслива буде в мами й тата.
 
 Відунка бере коровай і кладе на коліна дівчинки. Зверху коровай
 застеляється вишитими краями рушника, на який кладуться стрічки, заколочки
 та розчіска. Божатка підходить до дівчинки і промовляє молитву до Матері
 Лади за її здоров’я та до Долі за гарну та щасливу життєву дорогу. Після
 чого під спів дівчаток, починає розчісувати їй коси. Божатка повинна мати
 також святковий одяг (вишиту сорочку, заплетені коси тощо, якщо ще
 дівчина, то вінок з квітів, якщо молодиця, то гарно заплетені коси). Перед
 тим, як заплітати косу, Божатка в’яже тонку червону стрічку над чолом і
 зав’язує під волоссям. Потім заплітається дві коси, вони мають бути дуже
 акуратні та гарні, уквітчані стрічками та квітками. Дві коси символізують
 батька й матір, їх любов та життєву силу, яку вони дають дитині. До
 в’язання на кожному етапі долучається мати і бабусі. Усі примовляють гарні
 слова з побажаннями та дякують Богам за гарну доньку, онуку. Після того,
 як дівчинку закосичили, гості обдаровують її подарунками, після чого мала
 господиня кличе усіх до столу. За стіл вона відразу не сідає, припрошує
 гостей, подає страви, лише потім, коли батьки просять, вона сідає до
 столу. Згодом, коли настане її весілля, дівчинка буде знати, як себе
 вести, і це не викличе в її душі непорозуміння та невміння. На столі мають
 бути наїдки приготовленні дівчинкою, усі мають скуштувати їх. Коровай,
 який спекла бабуся, приноситься в пожертву Богам. Рано, після освячення,
 до схід сонця, дівчинка з мамою, або ж найкраще з бабусею, яка його пекла,
 несе прикрашений коровай стрічками та квітами до річки і, промовляючи
 славу Богам, пускає його до Вирію. Лише після цього обряд закосичення
 вважається завершеним.
 Після посвяти, ставлення до дівчинки змінюється, батьки й усе оточення
 сприймає її вже як майже дорослу паняночку.
 

     Яблуко від яблуні недалеко падає, або мати та бабуся в житті дівчинки
 
 Виховання Вашої Лелі
 
 Як матері і батьку пояснити, наскільки важлива вікова посвята та періоди
 становлення дитини? Колись наші предки мали досконалий образ жінки –
 матері Лади. І кожна дівчина прагнула досягти цього образу. Гадаю, і
 сьогодні батьки хотіли би бачити, свою доньку як взірець жіноцтва. Так
 ось, кожен прояв наших Богинь – це є енергія. Енергія, яка змінює людину
 під свій образ. Не можна стати найкращою жінкою, не будучи провідницею
 Ладиної сили. Коли народжується дитина, незалежно, чи хлопчик, чи
 дівчинка, її опікуном стає Божич. Ця Божественна сила дозволяє дитині
 сформуватися, набрати, якщо можна так сказати, вірної тілесної та духовної
 початкової форми. Тоді ще не так важлива стать. У три роки хлопчика
 посвячують, частково відокремлюючи від маминої енергії. На цьому відрізку
 життя, це малий відступ, але чим старший він буде ставати, тим вільніша і
 впевненіша буде його чоловіча сутність, не пригнічена матір’ю. Більше
 того, під час цієї посвяти, у нього запускають чоловічий Божественний дух,
 та про це ми будемо розмовляти у книзі про чоловічі посвяти. З дівчинкою ж
 відбувається наступне: мамина енергія виступає формуючою силою для доньки.
 В період до закосичення вона є як би маминим продовженням. Як Лада і Леля
 вони складають одне ціле. І опікується мамою і донькою Лада, як одним
 організмом. Тому дівчинка отримує Божественну силу і від Божича, і від
 Лади. Божественна енергія Лади йде до дівчинки через маму, яка її
 трансформує. Це як материнське молоко, яке отримує маля з переробленої їжі
 матері. Як бачимо, не виведення хлопчика з-під материнського начала,
 призведе до подавлення його як чоловіка, та дасть ґрунт для розвитку
 багатьох комплексів, як психологічних, так і фізичних, і найгірше,
 неможливість потім якісно перепрацьовувати чоловічі Божественні енергії.
 Так з часом і вироджуються справжні чоловіки.
 З кожною посвятою в дівчинку вливається нова енергія наших Богинь зі
 своїми чеснотами, кодексами честі, духовною та фізичною красою, мудрістю.
 Чи можливо виховати дівчинку із тими поняттями, які ми сьогодні потребуємо
 від молоді? Подумаймо, адже яка на наш погляд має бути дванадцятилітня
 дівчинка? Працьовита, любляча, чесна, шляхетна, спокійна, терпляча, мудра,
 виважена, слухняна, тощо... звідки взялися ці риси, які має мати на погляд
 дорослої людини дівчинка-підліток? Не варто гадати, ці стандарти записані
 у наших генах багато тисяч років тому нашими предками. Так, це і є образ
 доньки Лади – Лелі. Чи може дівчинка, яка не знає, хто така Леля, не
 розуміє і не відчуває її Божественної сили, стати такою? Мабуть, немало
 зусиль потрібно задіяти батькам. Але чи дотримає вона цих чеснот поза
 родиною, у колі друзів з іншими поняттями? Чи не буде це грою? І якою вона
 буде, коли настане час активного спілкування з хлопцями?
 Як же допомогти нашій донечці стати Богинею? Після закосичення в дівчинку
 вливається чиста енергія Лелі, родина має підтримувати її Божественну силу
 вдома. Перетворення дівчинки у дівчину відбувається в два етапи. Перший
 період від закосичення до Лельника, і другий період від Лельника до Вісти.
 Неможливо виховати з усіма дівочими чеснотами доньку, якщо крізь її єство
 не ллється Лелена суть. Ця енергія творить базу для майбутньої
 Божественної сили Богині Дани та Богині Вісти. Опанувати їхніми вміннями,
 талантами, знаннями та чеснотами без Леліної основи дуже важко. Одна сила
 повільно перетікає в іншу, трансформуючи особистість, видозмінюючи її та
 вдосконалюючи. Ну, наприклад, вихована в дівчинки у період до Лельника
 посидючість, терпіння та слухняність дозволить якісно опанувати навчання
 та навички потім. А також сприйняти їх не лише розумом, а, що
 найголовніше, душею. Отже, ми зрозуміли, що лише тоді буде якісне
 виховання дівчинки, коли ми проводимо вірно вікові посвяти, пропускаючи
 силу Богинь, які відповідають цьому періоду, підтримуємо Божественну
 енергію навколо дитини, і в її душі (молитвами, славами, піснями,
 кумирами, поясненнями суті Богині, відвідуємо Святилища та щонедільні
 славлення, проводимо колодарні свята, тощо...), а також навчаємо та
 плекаємо в її душі духовні цінності, основа яких закладається саме в цей
 час.
 Закінчувались зимові свята. Земля втопала в глибоких снігах, тріскучий
 мороз малював на вікнах вишукані мережива, а у хаті Ясна, її мати та
 бабуся пряли. Довгими вечорами розмовляли вони про життя, про те, якою має
 бути дівчина, які чесноти має плекати у собі. Часто бабуся розповідала їй
 і про предків. З тих розповідей Ясна дізналась чимало і про дідів, і про
 прадідів, і хто, яку силу мав, і як в кого життя складалось. Деколи
 приходила до них баба Славуня. Тоді розмови були особливі, розповідала
 бабуня про світ Богів, про те, як вони живуть, і як має жити людина, аби
 після смерті потрапити до Богів. Говорила бабуня, що найкращі господарі
 йшли на Луки Сварожі, найкращі воїни до Перунового Полку, а Волхви – у
 Вирій.
 Коли ж мати бралась до вишивки, тоді бабуня навчала Ясну таємним знанням
 про узори та усілякі знаки, які вишивались на сорочках, сукнях тощо.
 Найбільше захоплювало дівчинку вимальовувати нитками Волхвівські
 письменна. І так бувало закрутить ними узор, що й сама Славуня здивується
 від такої майстерності та краси.
 Знала Ясна, які узори вишивати треба на батьківську сорочку, а які – собі
 й братам. Від лихого ока, та від пристріту усякого вплітала червоні нитки
 замовлені на Купала. А для сили та сміливості чоловічої брала інші нитки,
 які під дубом в коріннях тримала. І відала Ясна, як їх в узори складати,
 та що при тому промовляти, коли вони на полотно лягають. Вишивала рушники
 собі на весілля, і так старанно ниточку до ниточки складала, наче молитву
 до Богів Рідних. Коли ж не лягає нитка так, як хоче Ясна, зупиниться
 дівчинка, поверне голову до покуття, наче, щось спитає у Богів,
 задумається, посміхнеться, а потім знову бере голку до рук, і вже узори
 знову струмком ллються з рук умілих. Ніколи не нервувала і не плакала, що
 не може вишивати, так як треба. Дивувались Цвітна, якою старанною та
 здібною росте дівчинка.
 Ось одного такого зимового вечора, коли бабуня вже спочивала, а Славуня
 пішла додому, батько й брати також міцно спали, мати з донькою тихенько,
 наче дві голубоньки гомоніли.
 Ішла Ясні вже дванадцята весна, і Цвітана розмовляла з донькою як з
 подругою.
 – Ясунечко, хочу тобі одну таємницю відкрити тихенько, – промовила мати.
 Ясна підняла голову і пильно подивилась матері у вічі.
 – Я знаю, мамо, – Цвітана, спантеличено глянула на доньку.
 – Що ти знаєш, Ясно?
 – У нас буде сестричка, Ви це ж, мабуть, мені хотіли сказати?
 Цвітана трохи оговтавшись, спитала:
 – Звідки ти знаєш?
 – Коли були Осінні діди, – розповіла Ясна, – приходили до нас предки наші,
 тоді я помітила маленьку дівчинку, яка прийшла разом з ними. Вона
 зупинилась поруч Вас і схопилась за Вашу спідницю, довго не відступала од
 Вас. Потім я ще раз її бачила, у сні, вона розпитувала мене про цей світ,
 про наше життя. А десь місяць тому, я бачила, як її душа опустилась у Вас.
 І відтепер вона з нами.
 Цвітана слухала розповідь доньки і не знала, як їй реагувати.
 – Мамо, не хвилюйтеся, вона буде Вам доброю донькою. Аби заспокоїти маму,
 Ясна ніжно посміхнулась, і, поклавши вишивку, пригорнулась до неї.
 Цвітана, обняла свою донечку, поцілувавши її в голівку, задумалась...
 
 Як навчити доньку кохати та бути коханою
 
 Після закосичення у дівчинки розпочинається нове життя. Тепер перед мамою
 та бабусями стоїть завдання вірно пояснити дівчинці, що таке жіночий світ,
 навчити жити у ньому, знайти себе та спосіб примінення усіх свої талантів.
 Сучасне світорозуміння, ідеологія, віра виштовхала жінку за межі її світу,
 і спробувала стерти його, як щось незрозуміле, а раз незрозуміле, то й не
 потрібне. Залишився один світ – світ чоловіків, де вона заздалегідь
 приречена на нещасливу долю та страждання. Якою би діловою та сильною вона
 не була, її душа – це весняна пісня соловейка, спів якого може обірватись
 у будь-яку мить. Чи холодний вітер, чи град впаде на землю і пісня стихла,
 і навколо, весна вже не та, і не так квітуватимуть сади, і не ті вже
 достигатимуть плоди, і світ вже буде не такий, як зі співом райської
 пташки.
 Кожне жіноче серце прагне любові, ніжної, відданої, турботливої та
 справжньої. Та не так часто ця любов приходить у їх серце, та серця тих
 чоловіків, біля яких вони просипаються щоранку, яких вони проводжають на
 роботу, та від яких мають дітей. Вміти кохати та бути коханою, мистецтво,
 яке закладається в серці кожної жінки ще з раннього дитинства. Коли мати
 пригортає та голубить свою доню, вона навчає її приймати любов, бути
 вдячною за те, що її люблять. Велике мистецтво бути коханою жінкою. З
 шаною та повагою приймати любов близької людини. Кожен чоловік потребує,
 аби жінка цінила його за те, що він найкращий чоловік (навіть, якщо він
 таким не є) за те, що приносить у дім гроші (навіть, якщо їх недостатньо)
 за те, що любить (навіть, коли любов його егоїстична). Велика мудрість
 жінки, недоліки чоловіка зробити найкращими його рисами. Це можна лише
 тоді, коли ти вмієш приймати цей потік енергії, сповнювати його своєю
 любов’ю та змінювати, і знову повертати через себе у нього. Так
 народжуються гармонійні та щасливі пари. Допомогти чоловіку змінитись
 через агресію та придирки неможливо. Агресія руйнує, а не творить, руйнує
 душу, кохання, повагу. І тоді обом залишається лише зневіра, пустота та
 розчарування в протилежній статі. Тож вміти приймати чиєсь кохання, увагу,
 турботу є важливою рисою, яку мати навчає ще з дитинства. Важливо, аби
 дівчинка не сприймала це як даність, а вміла цінувати та берегти гарні
 почуття оточуючих до себе.
 Вміння кохати чоловіка приходить через вміння любити світ, рідних людей,
 батька, матір. Не може чисте і світле почуття прийти у серце, яке ніколи
 не відчувало тепло ранішнього сонця, яке не плакало від любові до світу,
 до пахучої квітки та барвистого метелика, не чарувалось голубим небом та
 жар-птицею веселкою, яке не впивалося п’янким запахом духмяної матіоли чи
 квітучої яблуні.
 Духовна краса дівчини – її чуттєвість та шляхетність, вона є тим руслом,
 через яке і може литись чисте і світле кохання, сповнене Божественної
 благодаті. Таких дівчат хлопці відчувають за сто миль. Одна зустріч, один
 погляд, одна посмішка – і він закохався, закохався до безтями... наче в
 той гай, коли вона ним милувалась і плакала від щастя, наче в сонечко,
 коли вона його проміння відчувала на своєму тілі, і ніжилась в його теплі,
 дякуючи за увагу та любов. Запитайте його в ті хвилини, що він бачить в її
 очах, чи не ті квіти, якими вона любувалась в дитинстві, чи не те ранішнє
 сонце, до якого вона тягнулася малими рученятами? Усе, що вона вбирала в
 свою душу поки росла і виллється в душу її чоловіка, коли вони будуть жити
 разом, кохатися, ростити дітей. Тож, плекати доньок потрібно, наче квітку
 на квітнику. Бо як виросте бур’яном або кропивою, то жалитиме усіх, хто
 буде поруч неї. В таких жінок не складаються долі, нещасливі діти, та й
 батьки доброго слова ніколи не чують.
 Для того, щоб ваша донька відчувала світ, розповідайте їй, що уся природа
 жива. Квітка, яку вона тримає в руках живе й дихає, також відчуває і гине,
 коли її зірвати, чи не доглядати. Що у лісі живуть Лісовики, Русалки,
 Мавки. Що усе кругом неї розмовляє, має свої почуття. І Земля, по якій
 вона ходить, що глибоко в середині, б’ється її серце, Сонечко, що її гріє,
 також живе і має своє життя. Головне, аби вона зрозуміла, що до усього
 потрібно ставитись виважено й розумно, а також з любов’ю, і тоді уся
 природа, Земля, – наша матінка Мокоша, Сонечко; батько наш Дажбог будуть
 допомагати на її життєвому шляху. Навчіть її слухати і чути світ, він
 оберігатиме її, застерігаючи від необдуманих кроків та усяких бід, які
 можуть торкнутись її. Ви не зможете бути усюди з нею, щоб її захистити,
 але Боги наші завжди поруч нас. Тож навчіть її бути зі світом одним цілим.
 Ця єдність проходить крізь ЛЮБОВ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ.
 Цей період розвитку дівчинки проходить під опікою доньки Богині Лади –
 Лелі. Леля – дівчинка років чотирнадцяти, яка має у собі усі дівочі
 чесноти, щиру душу, лагідну вдачу, дівочу незайману красу, наче пуп’янок
 майбутньої троянди. Квіти Лелі – це білі Лілеї. Їх недоторкана краса,
 вражає своєю чистотою та божественною простотою. Краса Лелі недоторкана та
 світла, як сама ранішня роса. Її розум ясний та чистий, наче погожим
 ранком небо перед сходом сонця. Це ідеал дівчинки-підлітка, який мають
 привити батьки. У цьому стануть в допомозі розповіді про Богиню Лелю, про
 розуміння та цінність її чеснот, які особливо проявляються у спілкуванні з
 дорослими, однолітками, особливо хлопцями. Дуже важливо матерям та батькам
 не проґавити цей час. Він цементує моральні та духовні якості дівчинки як
 майбутньої дівчини, жінки. Саме в цей час закладається розуміння
 важливості дотримання себе в чистоті та недоторканості для майбутнього
 чоловіка, виважена поведінка в товаристві, ґречність та повага по
 відношенню до старших. Не варто залякувати доньку, потрібно, щоб вона
 розуміла усю відповідальність своїх вчинків, чим загрожує їй легковажність
 та доступність, як може її доля скластися, коли вона знехтує Леліними
 чеснотами, і навпаки, вселити радість від отримання бажаного: коханого
 хлопця, гарної родини, здорових дітей, достатку в родині. Лише дотримання
 цих цінностей дозволить їй мати усе це. Ради таких здобутків варто й
 працювати над собою. Якщо батьки будуть лише залякувати дитину втратою
 цноти тощо, дівчинка зненавидить чоловіків та тілесне кохання, що
 обернеться новою проблемою в її житті, коли вийде заміж. Найголовніше – це
 розуміння і відповідальність.
 
 Жіночність
 
 Відповідальність – дуже важлива риса, яку повинні розвивати батьки у своєї
 дитини. Коли її немає, дівчинка може зрозуміти усе те, що ви її навчаєте,
 але на практиці не застосувати. Відповідальність виховується серйозними
 дорученнями, знову ж таки поясненням, наскільки важливо дотриматись і
 виконати завдання. Коли дівчинка доглядає менших родичів в родині,
 потрібно пояснити, що від неї на цей час залежить їх здоров’я та життя.
 Кожні батьки знайдуть, як виховати цю рису в дитині, виходячи за тих умов,
 які є в них, чи догляд за твариною, чи що інше. Взагалі, коли дівчинка
 доглядає щось змалечку, чи вазони, чи котика, вона вчиться піклуватись,
 нехтувати лінощами, привчає себе до терпіння, відповідальності та
 уважності, що є дуже важливими рисами майбутньої жінки-матері.
 Мати має навчити, що доглядати потрібно з любов’ю, лише від теплого та
 доброго серця розквітають квіти на підвіконні, росте здоровим та щасливим
 кошеня. Провести паралелі своєї любові до неї, в якій вона зростає.
 Пояснити, як впливає агресія на ріст рослин та самопочуття живих істот.
 Якщо ви відчуваєте, що ваші пояснення не зовсім так, як би вам хотілося,
 сприйняті, зробіть разом з донькою експеримент. Візьміть два вазони, нехай
 вона сама вибере, один підливаючи, нехай говорить ніжні, добрі та лагідні
 слова, до іншого хай ставиться байдуже. Непотрібно вчити її проявляти
 агресію, тому хай нічого не говорить, підливаючи останній вазон. Коли
 будуть помітні результати, заставте задуматись дочку над кожною думкою,
 емоцією, які вона проявляє по відношенню до рідних, знайомих, особливо до
 себе. Поясніть, як агресія руйнує людину, адже страждає не лише той, на
 кого вона виливається, але й той, хто її ллє. І навпаки, вчіть її говорити
 ніжні та лагідні слова, примовляти, коли миє волосся, личко: щоби красиве
 було, рум’яне, здорове. І самі чиніть так само. Не можна вчити добру, не
 маючи його у серці і не проявляючи його до людей. Ваш приклад є найбільш
 дієвим для вашої дитини. Вона не лише тоді розуміє, а й списує модель
 поведінки. Коли ви до сих пір так не робили, вчіться разом, допомагаючи
 одна одній. Кожного разу, коли пригортаєте її до себе, кажіть лагідні
 слова: красуня, зіронька, пташечка, сонечко, квітонька. Вони вам сторицею
 віддадуться ніжністю її душі. Донечка ваша їх сприймає душею, зріднюється
 з ними.
 Материнську ніжність неможливо порівняти ні з чим. Вона творить чудеса в
 дитячій душі. Милуйтесь нею, нехай усі ваші відчуття проявляються на
 вашому обличчі. Любов, ніжність, чутливість, доброта, щирість, зараз, лише
 зараз, а не колись потім, вчиться відчувати дитина, пізнавати своїм серцем
 їх суть. Який вираз вашого обличчя був при проявленні цих відчуттів, таке
 й вона робитиме. Вона вчиться у вас бути жінкою! Що таке жіночність? Це
 лише ніжність, чуттєвість та доброта? Ні. Але крізь призму цих якостей,
 наче солодка музика, ллється у руки чоловіка найтонший невидимий та
 п’янкий до запаморочення, перший дотик до жінки – її жіночність.
 Жіночність – це те, що підкорює будь-якого чоловіка, це те, ради чого вони
 долають найбільші вершини. Жінка без жіночності, що квітка без запаху, що
 вода без кришталевого блиску, що сонечко без тепла. Так вони подобаються
 чоловікам, але кохають вони не їх, а ту, яка своєю чарівністю, ніжністю і
 любов’ю, однією посмішкою, запалює веселку в їх душах, ту, яка стає
 божественною піснею, раєм, для їхнього неспокійного серця. Тож навчіть
 свою доньку бути тією піснею, веселкою, раєм.
 Гарним результатом є прояв її почуттів, коли вона вже цілує вас, говорить
 вам ніжні слова, ручкою гладить вас по обличчі, прибираючи коси. Ось знак
 того, що ці почуття вона зродила в собі, тепер залишається їх
 закріплювати, проявляючи по відношенню до ляльок, рідних, світу. Нехай
 вони стануть звичкою для неї. Не хвилюйтесь, що вона може стати надто
 ніжною у цьому такому важкому світі. Її душа, обов’язково покличе того,
 хто вірно оцінить її чистоту та чуттєвість, і зможе захистити і зберегти у
 своїх могутніх обіймах. Цього ми будемо вчитись пізніше.
 Коли дівчинка збагнула себе як майбутню жінку, усе в її розумінні має
 прагнути досягти досконалості та краси. Її дії та рухи при цьому мають
 бути схожі на рухи талановитої танцівниці. Чи вона прибирає кімнату, чи
 допомагає матері, чи вчиться, чи спілкується, усюди вона – це краса та
 вишуканість. І цю красу має творити навколо себе, у хаті, де мешкає з
 батьками та друзями. Особливо серед її речей, охайність, краса та лад
 мають супроводжувати маленьку українську паняночку. Безумовно, не усі
 дівчатка однакові, комусь це легше дається, комусь важче, але матері мають
 навчати власним прикладом та виваженим вихованням.
 Колись наші бабусі навчались терпінню змалечку, коли пряли, коло мами
 вишивали. Надзвичайно важлива якість кожної дівчини, яка їй дуже стає у
 нагоді, коли вона вперше стикається з чоловіком у сімейному житті, коли
 народжується дитина, коли свекруха пробує ладнати життя молодих на свій
 лад, коли старенькі батьки потребують допомоги, ох як потрібна ця
 надзвичайна риса – терпіння. І найголовніше, що вона завжди себе
 виправдовує. Жіноче терпіння творить з чоловіка справжнього мужчину,
 материнське терпіння виплекує гармонійних та щасливих дітей, доньківське
 терпіння ладнає та полегшує старість, і навіть для свекрухи така невістка
 стане улюбленою донькою. Тож садіть поруч себе свою доньку, і, не
 дивлячись на постійну зайнятість, творіть красу руками, і навчайтесь
 творити її з посмішкою та легкістю.
 Жіночий світ багатий красою та чуттєвістю, мудрістю та працьовитістю,
 здібностями та щастям. Для того, аби мати щасливу та гарну долю, не треба
 йти у світ чоловіків та досягати неймовірними зусиллями та духовними
 травмами якихось висот. Адже, де гарантія, що кинувши себе під ноги і
 ставши тим, ким ви прагнули, досягнете щастя? Є те, що ми уявляємо про
 щастя, а є ще реальність, яка не завжди приносить ті ж відчуття, на які
 сподівались. Змалечку мати має пояснити дівчинці, що її доля складеться
 тоді, коли вона буде кохати свого чоловіка і буде коханою ним. Ніякі
 гроші, слава, кар’єра не дадуть того щастя, на яке вона від свого
 народження претендує. Все інше обман, обман створений тими жінками, які не
 змогли покохати і бути коханими. Жити щасливо в парі – це велике
 мистецтво, в першу чергу мистецтво жінки. Возвеличений та закоханий
 чоловік здатний перевернути гори та прихилити їх до ніг коханої. Жодна
 жінка, якою вона не була би сильною, не зробить цього, та й навіщо. Високі
 гори потрібні для сильних чоловіків, аби ті могли свою звитягу, силу та
 розум проявляти. Нерозумною є та жінка, яка при своєму здоровому чоловіку,
 сама робить важку працю.
 Говорячи про виховання дівчаток, ми не говоримо про виховання справжніх,
 сильних чоловіків, яким якраз по плечах високі та круті гори, про них буде
 окрема розмова. Але саме до таких юнаків мають готувати себе українські
 дівчата. Сьогодні чоловік знищений, так само як і жінка. І його світ
 цінностей поруйнований, тож маємо з вами чимало роботи, мабуть, не на одне
 покоління, крок за кроком, з великим терпінням та любов’ю до своїх дітей,
 допоможемо їм бути щасливими.
 
 Як не повторити лиху долю матері
 
 Життєвий шлях дівчинки, яка народилась у вашій сім’ї, дуже багато залежить
 від долі та характеру матері і бабусі. Якщо жіноча доля у вашій родині є
 нещасливою, в народі це називають родинним прокляттям, це говорить про те,
 що та жінка у вашому роді, з якої все почалось, невірно розуміла себе і
 світ навколо себе, і маючи сильний характер, нав’язала це розуміння
 доньці, а донька онучці, і усі вони не змогли створити гармонійну родину.
 Збочене розуміння якихось рис, чеснот чи свого обов’язку може привести до
 великої родинної трагедії. Так, бабуся, яка з маніакальною ревністю
 дотримувала і культивувала дівочу цноту у своїй родині, виховала доньку у
 ненависті до тілесного кохання з чоловіком, у доньки ще життя хоч якось
 може і складеться, хоча проблем з чоловіком безумовно не уникнути. А от
 онучці при їх спільному вихованні навряд чи вдасться взагалі вийти заміж,
 чи принаймні щасливо покохати. Якщо у такої бабусі є син, швидше всього,
 що усіх жінок, які будуть проявляти до нього інтерес, він буде сприймати,
 як повій. А одружившись, не зможе довго жити статевим життям і довіряти
 дружині. Більше того, коли народяться в нього доньки, як тільки вони
 підростатимуть, він почне їх звинувачувати у легковажності та
 легкодоступності, при тому не маючи реальних підстав до таких суджень.
 Відповідно, донька на батька реагує по-іншому, ніж на матір, швидше всього
 вона таки втрапить в халепу, і його звинуваченням не буде кінця, після
 чого розіграється сімейна трагедія.
 Жодними цінностями не можна переходити межу. У вихованні дитини має бути
 виваженість і здоровий глузд. Якщо ви бачите, що ваша доля не є гідною для
 наслідування, знайдіть причину цьому, бо інакше невидимий вірус, який
 зруйнував ваше щастя, зруйнує його і у вашої дитини. З усіма цими
 проблемами потрібно розбиратись не тоді, коли завтра ваша донька одягає
 весільну сукню і йде під вінець, ні. Найкраще почати тоді, коли ви
 усвідомили перші негаразди сімейного життя. Розберіться з наслідками, які
 передались від бабусь та дідусів, налагодьте своє життя, і хай ваша донька
 зростає у добробуті та злагоді.
 Окрім виховання чеснот майбутньої жінки, мати має звернути особливу увагу
 на її смак, вподобання та таланти. Смак є вродженим, але є дівчатка, які
 не відчувають, що гарно, а що ні, та одних і других потрібно навчати. Які
 барви підходять один до одного, які ніколи неможна поєднувати, наприклад,
 рожевий і голубий, тощо... Навчання, розуміння кольорів, це ціле
 мистецтво, їх потрібно відчувати, переживати, наче емоції. Входити в
 стани, гарячого червоного кольору, холодного голубого, відтінки
 видозмінюють відчуття. Барва має жити в дівчині в її тілі, в її очах.
 Підкреслювати її внутрішню барву, оживляти її. Люди мають бачити не
 яскравий і гарний одяг, а прекрасну дівчину, з якої ллється сонце. Тільки
 так вона потім зможе ефектно носити сукні, користуватись косинками та
 іншими аксесуарами. Є кольори, які домінують в характері дівчинки, їх
 потрібно розвивати та підкреслювати, тоді вона здаватиметься харизматичною
 та неперевершеною. Мати має пояснити, як барви впливають на оточуючих, які
 емоції викликають в них. Потім, після Лельника, дівчина лише практикує
 усе, чого її навчили.
 Усі вісім напрямків виховання та навчання, які закладались ще у ранньому
 періоді (див. Розділ «Виховання дівчинки до 5-ти років») потрібно активно
 розвивати у цьому віці, збільшуючи їх об’єм та глибину.
 У період від семи до чотирнадцяти років дівчинка змінює кілька раз своє
 уявлення про світ та оточуючих її людей. Якщо ви навчили її терпінню та
 шляхетності, у вас не буде багато проблем у її перехідному віці, якщо ж
 ні, то терпіння та розуміння набирайтесь самі, вони вам дуже стануть у
 пригоді.
 Минали весни, наче птиці пролітали над хатою у Цвітани та Гордана. Вже й
 друга донька прийшла у світ і спиналась на ноги. Була десь середина осені.
 Бабине літо втопало в кульбабі, жовте листя стелилося до ніг, і лише
 теплий вітер гарцював по деревах, зриваючи зів’яле листя. Ясна чекала
 весни, швидше – Лельника, цього року її та дівчаток-одноліток, старші
 дівчата прийматимуть до свого гурту. Там, вже зовсім інші дівочі таємниці,
 тоді вже її не будуть вважати ще дівчиськом, до неї залицятимуться хлопці,
 згодом і на вечорниці буде ходити. Так роздумуючи, мандрувала вона лісом
 разом із вовчицею, Чернава вела дівчину по своїх стежках. Ось і струмок,
 мати розповідала, що саме тут знайшла вона з батьком квітку папороті.
 Дівчинка зупинилась, набрала повні руки джерельного кришталю і вмила
 обличчя. На мить думки відлетіли геть, вона вдивлялась у воду, не бачачи
 нічого, навіть самої води. Вода стала наче дзеркало, у якому почало
 вимальовуватись обличчя юнака.
 Чорні пронизуючі очі, наче крило ворони темні, аж із синім блиском коси
 спадали на біле чоло і плечі. Про таких юнаків розповідала Славуня, були
 Волхви, які ходили по селах і вибирали маленьких дітей до навчання в
 храмах Світовида. Була велика честь туди потрапити, і кожен батько хотів
 віддати сина на таке навчання. Та не усіх Волхви брали.
 Ясна відчула, що це не образ юнака, а його реальне відображення, його очі
 дивились на неї і бачили її. Від такого усвідомлення дівчинка відсахнулась
 і злякалась. Швидко оглядаючись, побачила, що немає нікого поруч і трохи
 заспокоїлась. Ще раз оглянулась на струмок, дзеркала вже не було, і
 обличчя розтануло, мов туман. «Може привиділось,» – подумала. Якось
 полегшало, Ясна лягла на суху траву, і запах жовтого опалого листя
 запаморочив голову. Вона закрила очі, і побачила...
 Побачила, як десь далеко, на великому жертовнику сидить юнак, спиною
 обернений до неї, і приносить пожертву Богині Лелі, пожертву за свою
 майбутню наречену. Він палко славить Лелю, її матір Ладу, і просить
 показати ту, яка для нього є найкращою, яку він покохає усім серцем.
 Вогонь, на якому згорів жертовний хліб, розгорівся яскраво червоними
 пелюстками. З Вирію зійшла Леля в білій гаптованій сукні з русявою пишною
 косою. Дуже молода і така вродлива. Чистотою та святістю заполонила увесь
 простір навколо себе. Юнак затамував подих, не відвертаючи своїх очей від
 світлосяйної постаті. Леля підійшла до юнака, подивилась в його душу і
 посміхнулась. Вона усе зрозуміла, без красивих слів, палких почуттів, вона
 побачила, що він дійсно заслуговує на найкращу дівчину для себе. І може
 навіть на свою зоряну половину. Його почуття світлі і чисті, правдиві.
 Леля підійняла руку до верху, і Ясна зрозуміла, що та її кличе прийти до
 них. Дівчина знітилась, що її помітили, але раз вже так сталося, потрібно
 йти. Серце в її грудях калатало так сильно, що, здавалось, його гуркіт
 почує і юнак, присутність якого бентежила її не менше, ніж присутність
 самої Лелі. Ясна ступила в жертовне коло, і юнак... обернувся. Земля
 загорілась під ногами у дівчини, миттєво вогонь наче добрався до серця,
 спопеляв груди, запашіло обличчя, затремтіли вуста. Його очі... темні,
 таємні, наче нічний ліс, який ховає у собі все, що може бути у світі,
 дивились на неї. Ясна мало не зомліла від несподіваних почуттів, та і юнак
 дивився, і не міг надивитись. Висока й струнка та легка постава дівчини,
 зелені, наче смарагди, очі, наче усе листя та соковита трава запашного
 літа зібралась в тій зелені, що під чорними густими віями, довгі і пишні
 дві коси, що спадали по плечах. Це все, що бачили очі, та серце юнака,
 бачило і відчувало інше. Як недоторкане джерело живої пречистої води,
 сховане під листям папороті та заквітчаних кущів. Боже, аж тепер він
 відчув, як палко хоче пити, пити з цього джерела, якого, ще не торкались
 жодні вуста, жодна рука не відгортала листя, аби набрати священного
 нектару.
 Вони вже не бачили, як Полель, брат Лелі, запалив у їхніх душах священний
 вогонь вічної любові. Любові, яка ніколи не помре, і коли вони перейдуть
 зі світу Яви у Потойбіччя, цей вогонь нестиме їх все вище і вище, до самих
 Богів у Праву. Полель ніжно підморгнув сестрі, на що вона з прихованою
 радістю посміхнулась, і, взявшись за руки, вони пішли у вогонь.
 Чернава заскавуліла і зубами почала шарпати Ясну за хустинку, в якій були
 сховані коси дівчини. Нехотячи, Ясна повернулась з жертовника у Яву. Образ
 юнака, ще довго стояв перед її очима. Вона знала – це він, він, той кого
 вона кохає і буде кохати усе життя.
 Ще кілька хвилин тому вона була дівчиськом, яке готувалось до чогось
 нового і нестриманого, тепер вона вже дівчина. Мить... і серйозне почуття
 перетворило дівчинку на дівчину. «А що далі?» – злякано подумала Ясна.
 «А далі? Далі, життя,» – шепотів струмок, ховаючись між пожовклою травою.
 

                                    Лельник
 
 Магічна суть Лельника
 
 Десь тут була подоляночка,
 Десь тут була молодесенька,
 тут вона впала, до землі припала,
 сім літ не вмивалась, бо води не мала.
 Ой устань, устань, подоляночко,
 Умий своє личко, як ту скляночку,
 Візьмися за боки, покажи нам скоки,
 Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю.
 
 Усім, хто виріс у селі, добре відома давня весела пісенька-гра
 «Подоляночка». Наші предки до усіх ігор, танців, пісень, підходили з
 глибоким змістом та духовно-виховним аспектом. Ця пісня є давнім елементом
 свята Лельника, на яке відбувались вікові посвяти юнок-підліток у новий їх
 стан – дівчини.
 Про те, як виховувати дівчинку у цей період, ми розглядали у попередньому
 розділі, зараз ми поговоримо про обряд Лельника та його священну внутрішню
 суть.
 Становлення дівчинки відбувається під опікою доньки Лади, Богині Лелі.
 Після свята Лельника, Леля поступово передає дівчинку під опіку вранішньої
 Богині Вести – хранительки домашнього вогню, яка, окрім того, проявляєтья
 ще і як Зоря.
 Відтепер дівчинку звуть вестункою, вона проходить особливе навчання, яке
 розкриває в ній усі сили і вміння майбутньої жінки. Якщо до цих пір
 дівчинка була схована в родині, усі обряди були лише суто родинні, то
 тепер, як ранкова зіронька, вона сходить на небосхилі – в громаді –
 Лельник, це перший громадський обряд дівчинки-підлітка, і до нього
 потрібно ретельно готуватись усій родині.
 Психологічна та духовна підготовка юнки до свята є дуже важливим моментом,
 адже наскільки якісно вона ввійде в священний стан, настільки й
 переродиться для нового життя. Усе її навчання протягом семи-восьми років,
 від попередньої посвяти готувало її до цього дня. Тому родина має дуже
 уважно та відповідально підійти до священного дійства, яке проходитиме
 дівчинка.
 Свято несе у собі завдання розширити сприйняття та усвідомлення дівчинки,
 запустити її на новий етап та впустити в її душу, тіло та розум нову
 Божественну силу Богині Зорі-Вестунки. Її суть будемо розглядати у
 наступному розділі, зараз зупинимось на святі Лельника.
 
 Як готуватись родині до свята
 
 15 квітня на Брахманський Великдень родина вшановує предків, дівчинка
 приносить особливі слави до Богів та до своїх пращурів. Вона просить
 благословення у них на дівування та отримання гарної пари в майбутньому.
 Волхви продивляються майбутню долю дівчинки, віщують та ведуть з нею
 духовні бесіди. Батьки приносять пожертви Богам на священному вогнищі у
 капищах, обдаровують Волхвів та Бабку-повитуху, яка приймала на світ
 дівчинку.
 22 квітня розпочинається свято Лельника або Червоної Гірки. Після холодної
 зими з Вирію разом з Лелею прилітають птахи та душі предків і дітей, які в
 цей рік мають народитись. На світанку молоді дівчата уславлюють Сонечко
 ясне, і Леленою росою вмивають обличчя аби бути вродливою, та щоб шкіра
 була чистою. Свято розпочинається зранку. Дівчинку, яка вперше вступає в
 дівочу громаду, родина одягає святково та врочисто. Збирається уся рідня,
 особливо жіноча її половина, Божатки, тітки, Бабка-повитуха. Мати закликає
 усіх гостей у велику кімнату, де посеред хати стоїть крісло, на якому
 постелений вивернутий кожух, і промовляє такі слова: «Ласкаво прошу до
 світлиці, родино моя велика, молоду Лелю шанувати, доньку до гаю
 священного одягати». Родичі заходять, роблять уклін батькам дівчини.
 
 Ой і хвилювалась Ясна, коли усі гості зайшли до світлиці. Посеред кімнати
 батько поставив крісло, встелене вивернутим кожухом. Ясна, вдягнута у
 довгу вишиту білу сукню, стояла коло печі, прагнучи заховатися за нею, аби
 ніхто не бачив, як червоний рум’янець заливав розові щічки дівчинки.
 Божатка, відчувши неймовірне її хвилювання, підійшла до неї і взяла за
 руку, сама примостившись на лаві біля печі, посадила й дівчинку біля себе.
 Так Ясні стало легше, та все ж хвилювання повністю не проходило. Коли всі
 посідали, Бабка-повитуха вийшла на середину хати і розпочала промову про
 рід славний Гордана та Цвітани. По завершенні промови усі присутні
 прославили Всевишнього Батька Рода та усіх Богів у ньому сущих, а також
 великий рід Ясни. Яснина бабуня винесла на вишитому рушнику калач, з
 виплетеною поздовж грубою косою, і положила його на кожух. Усі присутні
 прославили Велеса і принесли пожертви у вигляді грошей, кладучи їх біля
 калача. Після чого Бабка-повитуха покликала дівчинку, і, взявши на руки
 калач, посадила Ясну на кожух, а хліб підняла над її головою. По черзі
 підходив батько і мати, благословляючи дівчинку на нове життя, аби
 красунею була, розумницею, добре навчала науку, яку відтепер вивчатиме,
 разом із однолітками у Відунки. Потім Божатка заплела їй з двох кіс одну,
 і над чолом зав’язала червону стрічку. Бабуні співали, мати любувалась
 своєю Ясною, тримаючи на руках ще одну, зовсім маленьку доню. Коли ж коса
 була заплетена, бабуся відкрила скриню і витягла звідти червону гаптовану
 запаску, багато стрічок, а батько подарував намисто і пояс.
 За вікном почулись веселі дівочі голоси, які піснею викликали Ясну на
 вулицю. Наче соловейко, дівчина випурхнула з хати, де такі ж чепурні
 дівчата пташиною зграйкою щебетали довкола одна одної. Цвітана зі Славунею
 та іншими жінками провела дівчинку до воріт, і аж коли вони зникли в кінці
 вулиці, усі пішли до хати. За якийсь час Ясуні мати накрила стіл, і усі
 гості частувались смачними стравами.
 Сонечко підіймалось над небом, був вже полудень, весна цього року була
 рання і тепла, дівчатка, немовби маків цвіт, весело йшли до дубового гаю
 по дорозі, співаючи веснянок. На горбі над річкою хлопці розпалили вогнище
 і майстрували гойдалки.
 У гаю було людно. Старші дівчата з весняних квіток та зеленого листя
 виплітали собі вінки, інші – заквітчані, водили хороводи, співали пісень.
 Старші жінки та чоловіки також помалу підходили, вони дивились за
 молодими, любувались своїми дітьми. Ті мами, в яких були доньки на
 віданні, придивлялись до парубків, які звивались довкола їх дівчат. Ось і
 Ясна, тримаючись за руки з подругами підійшла до кола старших дівчат.
 Пройшов ще якийсь час, вже усі дівчата повиплітали вінки, посходилась
 громада, і Цвітана прийшла з Горданом, тримаючи за руку Дивозара, меншу ж
 донечку залишили з бабунею. Яртур, вже давно ганяв, мов вітер, біля
 хлопців, які майстрували дівчатам гойдалки.
 Наставав важливий для Ясни час, дівчата прикрасили її квітками, одягнули
 найкращий вінок і посадили біля дуба. Навколо неї поскладали усякі молочні
 єства: сир, масло, молоко, яйця-писанки, мед, печиво сончате. І почали
 водити хоровод, приспівуючи:
 
 Ой, Лелю, молодая, о Лелю!
 Ти в’юная, о Лелю!
 Ти по горниці пройди, о Лелю!
 Покажи своє лице, о Лелю!
 Та в віконечко, о Лелю!
 Покажи нам молодая, о Лелю!
 Свого-то в’юнця, о Лелю!
 Та пожалуй-ко яєчко, о Лелю!
 Щоб на красному блюді, о Лелю!
 При добрих людях, о Лелю!
 
 Як танок закінчився, Ясна усіх дівчат пригостила стравами, після чого
 дівчата знову завели хоровод-танок, де Ясна присіла в середині, сховавши
 своє обличчя руками.
 
 Десь тут була подоляночка,
 Десь тут була молодесенька,
 тут вона впала, до землі припала,
 сім літ не вмивалась, бо води не мала.
 Ой устань, устань, подоляночко,
 Умий своє личко, як ту скляночку,
 Візьмися за боки, покажи нам скоки,
 Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю.
 
 З кожним новим приспівом Ясна виконувала то одну то другу дію, по
 завершенню веснянки вона підбігла до дівчинки, яка також вперше брала
 участь у цьому святі і завела її в середину хороводу, після чого сама
 стала в коло до дівчат, і знову розпочали співати Подоляночку. Так
 продовжувалось до тих пір, поки всі дівчата, які вперше ставали до
 дівочого гурту, стали подоляночками.
 Ось і хлопці підійшли до дівочого гурту, жартуючи до старших дівчат,
 чіпали їм гойдалки на старезні дуби. Ох і весело ж було Ясні. Тієї весни,
 вона лише спостерігала за усім дійством, а сьогодні вже і хоровод водила,
 і веснянки співала. Ось на першу гойдалку посідали найспритніші дівчата, і
 хлопці їх загойдали. Знову пісня понеслась над дубами, весела і дзвінка,
 наче сама весна. Інші парубки грали в ігри разом з дівчатами. Під вечір
 гаювали вже й старші громади, чоловіки і молодиці зробили своє коло,
 весело доганяючи один одного. Коли почало сіріти, Цвітана з Горданом та
 двома синами пішла додому, через якийсь час прийшла і Ясна з подругами, не
 годилось молодій дівчині, яка щойно відсвяткувала Лельник, до пізнього
 вечора на вулиці затримуватись, то ж молоді подоляночки спішили додому.
 В ту ніч Ясна довго не могла заснути, було багато хлопців вдень на святі,
 та серце її чекало зустрічі з тим, чорнявим юнаком, якого бачила вона,
 перебуваючи у священному стані у лісі біля струмка.
 Не бачила вона ні поглядів хлопчачих, які з цікавістю дивились на неї, ні
 жартів, які були направлені саме їй. Дівоче серце заполонив таємний образ
 юнака з лісу.
 Милувалися Боги, спостерігаючи за своїми дітьми, що може бути чарівніше
 шляхетної вкраїнки у вишитому вбранні, з ніжною посмішкою та духмяним
 вінком на довгих косах. Не один юнак втопав у її зелених очах, може, й сам
 Ярило не раз закохувався у земні – очі людських красунь. У піснях
 проходили і гаївки, і ладовиці, вшановували жінки, священних Богинь своїх.
 І в ті дні, і Леля і Лада, Дана і Жива – усі Богині сходили на землю, аби
 разом із родом людським святкувати Колодарні свята.
 Кожна ритуальна дія в хороводі мала особливе значення, і вміння граційно
 танцювати, і співати. По завершенні обряду дівчата свої вінки зберігали до
 весни, вони виступали оберегами для них від злих чар, лихих очей, вроків.
 Поведінка дівчини на святі гарно свідчила про її духовну та моральну
 якість, про те, яке має виховання, чи шляхетна вона. Ні мати, ні батько не
 нагадували доньці, як потрібно поводитись, коли треба прийти додому після
 свята, як спілкуватись з хлопцями, як з дорослими. Вона сама усвідомлювала
 відповідальність за свою поведінку перед родиною. Дівчинка добре розуміла,
 що від тепер про неї будуть говорити старші люди, хлопці, дівчата, і ні в
 якому випадку не можна дати підстави говорити щось лихе, тому кожен вчинок
 має бути виваженим і шляхетним, гідним свого роду. Опираючись на ту
 відповідальність та шляхетність помислів, що батьки привили дівчинці після
 обряду Закосичення, батьки могли бути спокійні, відпускаючи свою дитину на
 вулицю, чи то в дорослий гурт.
 
 Від тепер починається доросле життя вашої донечки. Попереду їй потрібно
 багато навчитись робити самій, а ще більше зрозуміти... Мати стане
 подругою, а батько так і залишиться батьком, ніколи не міняючи свого
 статусу.
 

ЛАДА КУРОВСЬКА

 
На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
Передавайте з любов'ю усім дітям. Ця робота була зроблена з думкою про них
© Яна Яковенко 2006-2019