Руське Православне Коло

Берегиня
роду

На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
 

Катування їжею

Ви  чули  коли-небудь, як голосно й вимогливо кричать пташенята  в
гнізді,  вимагаючи їжі? Пернаті батьки з ранку до вечора тільки  й
роблять, що  годують своїх дітей, а ті
просять ще й ще. З не меншою наснагою поглинають їжу личинки комах,
кошенята,  щенята  й всі інші зростаючі організми. І тільки  серед
людських дитинчат зустрічаються такі,  які сидять смутні й  бліді,
роняють  сльози  в  тарілку й зовсім, ну ні крапельки,  не  хочуть
їсти.

Батьки ж, а часто й вихователі в дитячому садку, прагнуть згодувати
дитині  вміст тарілки будь-якими способами: від м'якого «за  маму,
за  тата, за бабусю...» до твердого «поки все не з'їси, з-за столу
не вийдеш». І якщо ненависна каша й котлета все-таки з'їдені, мама
з татом вважають, що мета досягнута й все в порядку. А потім...
Батьки  шестирічного  Андрійка прийшли на  консультацію  в  повнім
сум'ятті, - розповідає дитячий  психолог,   кандидат психологічних
наук  Олена Анатоліївна Смирнова. - Їхній син недавно втік з дому.
Його  швидко знайшли й повернули, але хлопчик огризався, плакав  і
погрожував утекти знову. Вражені батьки нічого не могли зрозуміти.
Вони клялися, що люблять свою дитину найбільше в світі, що були  з
ним  добрими,  ніколи не піднімали на нього  руки...  Але  в  ході
бесіди  спливла одна проблема: з малолітства в Андрія був  поганий
апетит і його примушували їсти.
Так стосунки в родині виявилися всерйоз зіпсованими. Причому гіркий
досвід  нічому  не  навчив цих, на вид розумних  і  благополучних,
батьків. Через кілька років вони знову прийшли на консультацію  зі
своєю  другою  дитиною.  Протестуючи  проти  батьківського  тиску,
семирічна   дівчинка  зовсім  перестала  підкорятися,  приховувала
шкільні  оцінки.  Все  це  теж виявилося результатом  багаторічної
«війни» за столом.
Звичайно, не всі діти здатні на відкритий протест. Тиха,  слухняна
дівчинка,  яку  теж постійно примушували їсти, не  тікала  з  дому
сама,  але  це  робили всі персонажі її ігор. Потім вона  вигадала
казкову країну, де бездомні діти-іграшки знаходили новий будинок і
жили в ньому зовсім без дорослих. Цю дівчинку примушували їсти  не
тільки  вдома, але й у дитячому садку, а потім у школі. Коли  весь
їхній перший клас на великій перерві йшов у їдальню снідати,  вона
починала  стукати зубами - від страху перед черговим  «катуванням»
їжею.  Навколишнім здавалося, що дівчинка просто змерзла,  а  вона
соромилася  кому-небудь розповісти про те, що з  нею  відбувається
насправді.
Такий стан лікарі й психологи вже класифікують як невроз. Нерідко в
дітей,  яких  годують  насильно,  спостерігаються  й  інші   зміни
поведінки  -  вони  стають  над  міру  впертими,  агресивними  або
плаксивими.
Якщо вам трапляється насильно годувати дитину, то, читаючи ці рядки,
ви, імовірно, мимоволі почнете себе заспокоювати: ну, у нас зовсім
інша  ситуація, з нашою дитиною такого трапитися не може, адже  ми
так любимо її, бажаємо тільки добра...
 На жаль, навіть якщо явних тривожних симптомів не помітно, насильство
не  може  пройти  безслідно для психіки дитини і  його  взаємин  з
батьками,  - стверджує Олена Анатоліївна. Ставши старшою,  дитина,
швидше   за   все,   пробачить  мамі  й   татові   їхню   надмірну
запопадливість  у  питаннях харчування. Але на підсвідомому  рівні
однаково  буде  пам'ятати, що ці люди здатні  зробити  насильство,
незважаючи  на  її  потреби й почуття. І  по-справжньому  близькі,
довірливі стосунки в такій родині побудувати буде дуже важко.
Користі  для  здоров'я від споживання їжі через силу  теж  ніякої.
Дослідження, що проводилися в США (їхні результати опубліковані  в
журналі  Американського психологічного суспільства), показали,  що
діти,  яких  годують  насильно, згодом значно  частіше  страждають
порушеннями  в  роботі  шлунково-кишкового  тракту  й   щитовидної
залози, не говорячи вже про страхи й неврози.
Але  це  ще  не все. Якщо батьки завжди вирішують за дитину,  коли
потрібно   поїсти,  коли  поспати,  а  коли  тепліше   одягнутися,
megb`f`~wh   на  її  власну  думку,  у  маленької  людини   погано
формується  здатність усвідомлювати й задовольняти  свої  потреби.
Навіть  ставши  дорослою, вона часто не може зрозуміти,  чим  хоче
займатися,  чого їй не вистачає для щастя. Здатність до  вольового
регулювання своєї поведінки в таких людей теж знижена.
Взагалі, людський організм - це саморегулююча система, що здатна добре
пристосовуватися   до   самих   різних   умов.   Одна   з    таких
пристосувальних  реакцій - зниження апетиту під час  хвороби,  при
сильному  стресі,  при  різкій зміні обстановки,  клімату  й  т.п.
Змушувати дитину їсти в такі моменти - значить завдавати шкоди  її
здоров'ю, заважати організму пристосуватися до важкої ситуації.
Виходить, що й із психологічної, і з медичної точки зору змушувати
дитину  їсти  шкідливо. Тоді чому ж це так часто відбувається?  Що
змушує батьків іти проти здорового глузду й наукових рекомендацій?
Причин, на думку Олени Анатоліївни, кілька.
По-перше,  дуже  живучий стереотип: «Ситість,  угодованість  -  це
здоров'я». Особливо в людей старшого покоління, що пережили війну,
розруху, голод.
По-друге, велику роль грає традиційне для нашого укладу ставлення до
дитини як до істоти нерозумної, не розуміючої, що для неї добре, а
що - погано.
Є й інші моменти. Деякі батьки, підсвідомо почуваючи, що не здатні
приділити  своїй дитині досить уваги й ласки, мимоволі намагаються
компенсувати це посиленою турботою про її харчування.
Владні, авторитарні батьки сприймають відмову від їжі як одну з форм
неслухняності,  порушення  дисципліни  й  порядку.  Дорослі  часто
перебувають  під гнітом стереотипу: «Дитина повинна  харчуватися».
Їм  здається, що в протилежному випадку вони погано виконують свої
батьківські обов'язки. Тривожні батьки увесь час переживають, що з
їхньою  дитиною щось не в порядку - вона  занадто  худа,   занадто
слабка,  занадто часто хворіє, відстає в розвитку й т.п.  Прагнучи
якось  заглушити  свою тривогу, вони запекло намагаються  створити
ілюзію благополуччя.
Не треба забувати й про те, що в тоталітарному суспільстві, з якого
всі  ми  родом,  насильство  взагалі  вважалося  нормою.  Зокрема,
вихователів у дитячому садку зобов'язували скормити кожній  дитині
його порцію.
До речі, у європейських країнах, де велике значення надають правам
людини,  насильницька годівля зустрічається  набагато  рідше.  Там
прийнято ставитися до молодших, як до рівноправних членів  родини.
Дитина, що страждає від насильства в родині, може навіть подати на
батьків у суд.
У нас інші традиції, інший менталітет. Але ставлення до власної дитини
як  до  несвідомої,  нерозумної істоти, що  не  розуміє,  що  йому
потрібно, не найкраще, що ми можемо йому дати.
-   А  чи були у вашій практиці випадки, коли батьки усвідомлювали
причини  проблем  і  міняли  свою поведінку?  -  запитую  в  Олени
Анатоліївни.
-   Так,  таке  трапляється, хоча, на жаль, нечасто. Якось  час  я
консультувала  родину,  у якій єдиного обожнюваного  сина  пічкали
їжею  багато років. Поступово миле повненьке дитя перетворилося  в
незграбного  товстого  підлітка, що дуже  страждав  від  глузувань
однолітків. Але батьки, нічого не помічаючи, продовжували вмовляти
його з'їсти ще один млинець, ще одну котлетку.
В 14 років хлопчик, усвідомивши, що його довели до такого стану власні
батьки,  раптом  зненавидів  їх, став агресивним,  злим.  Гострота
конфлікту   примусила  батьків  звернутися  до  психолога.   Після
декількох  консультацій  вони  в корені  змінили  свою  поведінку:
інакше організували харчування в родині, допомогли синові сісти на
дієту  й  стали  всіляко заохочувати заняття  спортом.  За  кілька
місяців  хлопчик  схуд, зміцнів, відчув себе повноцінною  людиною.
Налагодилися й стосунки в родині.
І ще одна історія. У чотирирічної дівчинки через постійне насильне
годування   виникло  дуже  неприємне  захворювання   -   енкопарез
(нетримання  калу).  Для  мами,  що  надавала  винятково   важливе
gm`wemm чистоті й акуратності, це було справжньою трагедією.
Після бесіди із психологом мама усвідомила причину хвороби дитини й
вирішила  змінити свій підхід до харчування дочки. Але  як  же  їй
було  важко! Як болісно вона переживала цей період! Надавши  дочки
волю  за  столом,  мати  сама занедужала -  перестала  спати.  Але
випадки  нетримання ставали все рідшими, поки повністю не пройшли.
Мамине самопочуття теж поступово прийшло в норму.
-  Не всі батьки мають можливість у потрібний момент звернутися до
психолога.  Що  робити тим, хто хоче відмовитися від насильницької
годівлі, але не знає, із чого почати?
-  Почати потрібно з усвідомлення причини. Без цього неможливо взяти
свою  поведінку  під  контроль  розуму.  Треба  пам'ятати,  що  ті
причини,  які  назвали,  можуть  у  кожному  конкретному   випадку
зустрічатися окремо або в різних сполученнях.
Потім потрібно обговорити з дитиною її меню! Немає ніякої необхідності
примушувати  їсти  ті  блюда,  які викликають  відразу.  Будь-який
продукт,  навіть  сам корисний і поживний, можна  замінити  іншим.
Серед  корисних  продуктів завжди можна  знайти  смачні,  а  серед
смачних  -  корисні.  А  ще чадолюбивим, тривожним  батькам  треба
усвідомити,  що їхня дитина зовсім точно не вмре від голоду,  якщо
вони  перестануть примушувати її їсти. І, звичайно, прийнявши таке
рішення, не можна від нього відступати.
-   Деякі  батьки  намагаються не годувати дитину,  поки  вона  не
попросить.  А  вона не просить добу, дві... І вони не  витримують,
знову  примушуючи її їсти.
-  Давайте ще раз згадаємо: організм людини повинен сам регулювати
свої  потреби в їжі. Чим довше йому відмовляли в такій можливості,
тим  повільніше він відновлюється. Але рано чи пізно  це  однаково
відбудеться.
Допомагає  впорядкувати харчування режим дня. Не  захотів  їсти  в
сніданок  -  не  треба.  До обіду - ніяких перекусів.  Не  захотів
обідати   -  чекаємо  вечері.  І  зовсім  не  обов'язково  дитина,
зголоднівши,  з'їсть відразу два або три блюда. Можливо,  це  буде
тільки  одне  яблуко. Виходить, організму в цей момент  більше  не
потрібно. Їжа повинна бути задоволенням. Немає нічого страшного  в
тому,  вважає  психолог, якщо маленькій дитині за  столом  читають
книжку  або  розповідають казку. Це краще,  ніж  стояти  поруч  із
ременем  у руках. До того ж маленькі діти, яким властива підвищена
рухливість,  іноді просто не здатні довго сидіти на одному  місці.
Читання або розповідь допомагають заспокоїтися й зосередитися.
Ну а якщо вам однаково важко повірити в те, що дитина зможе насититися
без  вашого  «керівництва», поговоріть  на  цю  тему  з  будь-якою
багатодітною мамою. Швидше за все, вона зізнається, що в неї  ледь
вистачає сил і часу, щоб приготувати достатню кількість їжі, а вже
з'їдається все дуже швидко й із задоволенням. Не тому, що її  діти
якісь інші. Просто мамі ніколи створювати із цього проблему.
 
На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
Передавайте з любов'ю усім дітям. Ця робота була зроблена з думкою про них
© Яна Яковенко 2006-2019