Руське Православне Коло

Берегиня
роду

На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
 

Дерево Всесвіту у традиції народного рушника

 Дерево  Всесвіту відображає міфологічні уявлення наших пращурів
про світобудову. Крона дерева символізує світ Прави – світ богів
та  всесвітніх  законів, стовбур позначає Яву – це матеріальний,
проявлений  світ, де ми з вами живемо. Коріння  дерева  сягає  в
Наву – це підземний, потойбічний світ.
 Отже Дерево Всесвіту умовно можна розділити на три поверхи,  що
символізують  три світи: небесну Праву, земну  Яву  та  підземну
Наву.
 За  одним  із міфів, сонце вдень світить на землі, а вночі  йде
освітлювати  потойбічний світ Нави. Можливо це уявлення  виникло
тому,  що  в  одній  із  місячних фаз біля яскравого  тоненького
місячного  серпа  ледь видніється великий блідий  диск.  Завдяки
цьому  створюється враження, ніби сонце пливе човном по  нічному
небу.
 Тому   дерево  починається  з  великої  квітки,  яка   позначає
потойбічне сонце – це світ Нави. Дві квітки, які дивляться вгору
позначають світ Яви. Завершує Дерево квітка, яка позначає  Сонце
- Творця – світ Прави. Нижня і верхня квітки можуть різнитися за
формою, але не відрізняються за розміром. Між Правою і Навою,  у
Яві,  може бути кілька рядів квітів, залежно від того, яка  саме
інформація зашивається в рушник. Якщо рушник має одну  додаткову
гілку  (чотири  поверхи)  -  він  сприятиме  реалізації  планів,
матеріалізації своїх ідей, принесе із собою добробут та  статок.
„П’ять поверхів” сприятимуть будь якій творчій справі, надихнуть
митців  на створення матеріальних та духовних цінностей.  „Шість
поверхів” символізує єднання Бога і людини, допоможе на шляху до
духовної  та  фізичної досконалості. „Сім поверхів” символізують
таємниці  Всесвіту, підключення до невидимих  світів  та  тонких
енергій.
 З  міфологічної точки зору верхня квітка є Дажбогом бо „Права є
таємно  уложена  Дажбогом”(Велесова  книга),  а  нижня  -  Богом
Велесом, Богом підземного світу, якого уявляли у вигляді вола зі
срібними рогами – ці роги символізували молодий місяць –  човен,
який везе сонце: „Молили Велеса, отця нашого, хай потягне в небі
комонь Суражіїв” (Велесова книга).
 Дерево  не несе в собі концепції добра та зла: Дажбог обігріває
та  освітлює  землю,  а  Велес напуває її підземними  водами  та
життєвими   соками.   І   те  і  друге  однаково   важливе   для
підтримування життя на землі, тому верхня й нижня  квітки  мають
однаковий  розмір. Велесова книга говорить з цього приводу:  „Се
не  може  бути в інший час, коли б хтось не втримався  і  сказав
нерозумне  про  Чорнобога,  а інший,  теж  у  радогощах,  –  про
Білобога...”
 Своє  проявлене життя людина може запрограмувати на  рушникові,
тому кількість гілок на дереві може бути різною.
 Три  гілки  означають священну світотворчу трійцю:  Небо-Земля-
Людина, Вогонь-Вода-Життя, Батько-Мати-Дитина, тобто чоловічу  й
жіночу  сутності  Всесвіту, які породжують  життя.  У  міфології
трійця  постає як Дажбог-Перун-Макош, де Перун позначає боротьбу
двох  протилежностей, та, одночасно, дитя,  народжене  внаслідок
цієї боротьби, і виступає в іпостасі Леля – бога кохання.
 Чотири  гілки – це чотири формотворчі стихії – вогонь, повітря,
земля  та  вода,  –  втілення ідеї на  матеріальному  плані.  Це
засіяне  поле,  яке  має  повернути людську  працю.  Його  можна
зустріти  у  візерунках  із  ромбів і квадратів.  Це  запліднена
Батьком  Небом  – Сварогом Мати Земля – Рожаниця. Це  життєдайна
qhk`, яка принесе з собою здоров’я, добробут, продовження роду.
 П’ять  гілок  на  дереві  тотожні  п’ятипроменевій  зірці,   де
вершина   символізує  Дух,  Людину,  та  її  владу  над  чотирма
стихіями.  З  погляду народного світобачення,  людина  є  онуком
Божим,  його помічником, втіленням Бога-Творця, власне,  творцем
на  землі. Залежно від того, куди спрямована п’ята гілка:  вгору
чи  вниз,  людина  уособлює Рода Всевишнього і  являється  Родом
Земним,  творить  матеріальні цінності або втілює  Бога  Велеса,
який  сприяє розвиткові мистецтв, створенню духовних  цінностей.
П’ятипроменева  зірка широко застосовується в окультних  науках,
зокрема   перевернуту   використовують   сатаністи.   Тут   слід
зауважити,  що  народний  світогляд  не  є  дуальним,  тобто  не
поділяється на добро й зло, хороших і поганих Богів: ”Білобог  і
Чорнобог  б'ються  –  і  небо  тримають,  аби  світу   не   бути
повергнутому” (Велесова книга). Є сили, які можна використати  з
добрими  або  лихими намірами, але це вже власний вибір  людини.
П’ятикутну перевернуту зірку можна побачити на державному  гербі
України  в  тому  ж таки значенні потойбічного світу.  Символіку
двох  зірок  відобразила й християнська церква  в  своїх  святих
Петрові  та Павлі, де Павло символізує верхній світ, а  Петро  –
нижній   (його  було розіп’ято догори ногами). Підсумовуючи  все
вище  сказане,  можна  сказати, що п’ятигілкове  дерево  подарує
натхнення,  посилить  творчу  інтуїцію,  сприятиме  науковій  та
творчий діяльності.
 Шість  гілок  повертають нас до початку – тригілкового  дерева,
але  відображають вони мить поєднання між чоловічою  та  жіночою
сутностями.   Докладніше  розглянути  це  можна   за   допомогою
шестикутної  зірки,  яка  утворюється  шляхом  накладання   двох
трикутників:  один  вершиною вверх – позначає  небесний  вогонь,
чоловіча  сутність, а другий вершиною вниз –  підземний  вогонь,
розжарене  ядро землі, жіноча сутність. Це поєднання трикутників
являє собою літеру Ж – життя. У різних міфологічних системах цей
знак  має різні назви, але залишається однаковим за суттю.  Так,
на  наших  землях він виступає як „Щит Дажбога” - дающого  життя
Бога, на інших „Зіркою Давида” – Да-вита – дающого виту (життя),
„Громовим  колесом” – як пам’ятаємо, Перун, бог грому,  уособлює
собою   боротьбу   між  чоловіком  і  жінкою,   внаслідок   якої
з’являється життя.
 У   подальшому   розвитку   змісту  цього   знака   він   почав
символізувати  сходження  Божественного  духу  на   людину,   їх
єднання, де чоловічим початком виступає Бог, а жіночим – людина.
Внаслідок  їх  взаємопроникнення  відбувається  духовний   зріст
людини, починається її духовне життя.
 Сім  гілок  відтворюють ідею воскресіння, повернення  до  своїх
духовних витоків.
 Це  своєрідна дорога на небо, стадії від смерті до воскресіння.
Сім тижнів (сорок днів за шестиденною календарною системою, якою
користувались  наші  пращурі,)  душа  підіймається  на  небо  на
зустріч з богами та душами предків. Це сім чакр, які підключають
людину  до  божественних енергій і позначають  сім  стадій,  які
повинна   пройти   людина   в  своєму  духовному   розвитку.   В
міфологічному   трактуванні  це  земний  вогонь  Семаргл,   який
проходить  сім  небес (семь глав), підносячи пожертву  на  сьоме
небо   та   з’єднуючись  там  з  богами.  Іншими   словами,   це
матеріалізований дух – вогонь, який несе одухотворену матерію  –
результат людської праці, творіння людини („Ми ж польову  жертву
даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук.” Велесова
книга), щоб поєднатися зі своїм першоджерелом.
 
 Іноді   на   стовбурі   дерева  вишивають   п’яти,   шести   чи
qelhoek~qrjnbn~  квітку  або  зірку,  підсилюючи   таким   чином
енергетику  рушника. Досить часто їх замінюють восьмипелюстковою
квіткою або зіркою, втілює собою священний камінь Алатир.
 Символіка  Алатиря складна й багатозначна, так як він  об’єднує
в собі всі попередні символи. За народними переказами цей камінь
лежить  у Вирії посеред світу, на ньому росте Дерево Життя,  під
ним  знаходиться безкінечна кількість живих зародків, які Дажбог
щовесни  розсипає  по  землі, біля нього б’є  джерело  із  живою
водою,  яка  розходиться по всьому світу. По ньому  б’є  молотом
Перун-Громовик, викрешуючи іскри-блискавки й проливаючи на землю
весняний дощ.
 Тут  присутні  Батько Небо і Мати Земля в мить їх  поєднання  -
знак  Алатиря  твориться  із двох хрестів  –  прямого  (чоловіча
сутність) та косого(жіноча сутність) або ж накладанням  квадрата
і ромба.
 Назву  цього символу можна трактувати як „Червоний Бик” –  Ала-
тир  – алий тур. Туром або ж биком у міфології виступає сонце  –
Дажбог. У народі Алатир має назву „Червона Зоря”. Зоря може бути
ранковою  та  вечірньою, отже в назві відображено схід  і  захід
сонця. Це символічний перехід із нижнього світу в верхній (схід)
та,  навпаки,  із верхнього в нижній (захід). В  колядках  –  це
красна  панна,  яка  в неділю рано пере рушники  на  краю  Дунаю
(небо)  і  випускає у воду золотий перстень(сонце).  У  народній
символіці  вона  тотожна червоній калині, у  жіночому  одязі  її
символізують червоні корали.
 Червона  Зоря  є  передвісницею  народження  сонця,  її   колір
символізує   кров,   яка  проливається  з  народженням   дитини.
Одночасно  Червона Зоря може позначати смерть: так  у  Велесовій
книзі  зорею виступає Мати-Слава, яка є провісницею  перемоги  і
загибелі („Б’є крилами Матирь-сва і співає пісню до січі.  А  та
птиця і не сонце, а од зорі, була нею”).
 Алатир   лежить  під  коренем  дерева  життя,  тому  він   може
символізувати  нижній світ Бога Велеса, якого уявляли  як  вола,
між  рогами  якого знаходиться зародок-Сонце. Зародок-Сонце  тут
втрачає  активну  чоловічу  функцію й  набуває  жіночих  рис.  У
народній  традиції  це  простежується в  колядках,  де  господар
виступає як Місяць, господиня – Сонце, а зірки – діти.
 Віл  –  це  оскоплений, не здатний до запліднення  бик,  як  не
здатне  нічне  світило обігріти (запліднити) землю.  Зародок  на
рогах  Велеса  виступає  явищем  здатним  до  видозмінення,   до
переходу  з  одного  стану в інший, а перехід,  повертаючись  до
сказаного,   символізує  Червона  Зоря,  яка  стала  невід’ємною
частиною  образу  дівчини  на виданні. Червона  зоря  символізує
також  кров  – ознаку того, що дівчина готова до материнства.  У
колядках  це звичний образ батька та дорослої доньки, яка  готує
рушники до весілля.
 Цю  ж  символіку  зустрічаємо  у  весільній  обрядовості,  коли
родичі  молодої  перегороджують двір не пускаючи молодого.  Тин,
яким обгороджено двір, тут виступає батьком, рогами Бога Велеса,
де  знаходиться Червона Зоря – наречена. У європейській традиції
це  простежується  в звичаєві, де батько веде доньку  до  олтаря
(пор. Алатир) і передає її майбутньому чоловікові.
 Поступово  ми  підійшли до ще одного значення  Алатиря  –  миті
поєднання  чоловічої  й  жіночої  сутностей,  яке  знайшло  своє
відображення в міфології та народних звичаях. Отже, повертаючись
до весільного обряду, наречений має увійти в двір й забрати свою
наречену. Подібне відбувається під час Андріївських вечорниць  в
обряді  кусання  калити,  де  пан  Коцюбинський  прагне  вкусити
Калиту,  а пан Калитинський  намагається не допустити  цього.  В
міфах  –  це  Перун,  який бореться зі змієм (одне  з  уособлень
Bekeq`),  щоб випустити воду. Перемога символізує акт  поєднання
чоловічого  й  жіночого  начал. Червона  Зоря  позначає  кров  –
перехід  від  дівчини  до  жінки, внаслідок  якого  народжується
дитина, а в космічному акті між небом і землею – сонце.
 Народний   світогляд   підніс  статевий  акт   до   священодії,
світотворчого  акту,  де  приймаючи  участь  у  творенні  дитини
чоловік і жінка приймають участь у творенні Всесвіту.
 Символіка  Алатиря  відображена  також  на  тризубі,  де  Перун
(середній зуб) пускає стрілу у Велеса ( його роги позначає нижня
частина тризуба у вигляді сердечка). Перун виступає тут фалічним
символом, а роги Велеса символізують жіноче лоно.
 Алатир   символізує   космічну   гармонію   між   духовним    і
матеріальним, небом і землею, чоловіком і жінкою.  Він  уособлює
могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Вишиваючи
Алатир   на   Дереві   Всесвіту,  жінка  прагнула   врівноважити
викликанні  нею енергії, спрямувати за їх допомогою  своє  життя
шляхом гармонійного розвитку, наповнити божественною силою  свій
дух, тіло, простір в якому знаходиться.
 
 Вишивка  доповнюється безкінечником, який вишивається  по  краю
рушника.  Зображені   на  ньому  листя  та  плоди  дуба,  хмелю,
винограду  символізують  чоловічий початок,  квіти  та  ягоди  –
жіночий.
 
    Використання   рушника  із  зображенням   Дерева   Всесвіту,
здебільшого пов’язане із проведенням обрядів.  Існує думка, що у
давнину  він  висів  на  покутті  замінюючи  образи  Богів.   Із
насадженням  християнства рушник залишився на  місці,  але  його
роль  від захисника - оберега спростилася до прикраси для ікони.
Хоча  слово  „спростилася” мабуть вжито тут дещо поспішно,  адже
ікони  змінювалися вождями, вожді фотокартками рідних, а  рушник
як  і  за  сотні  років  до цього залишався  святим  оберегом  у
червоному кутку.
 Широке   застосування  Дерево  Всесвіту  знайшло  у   весільній
обрядовості. Воно зображувалося на весільному рушникові, на який
ставали   молоді.  При  виготовленні  цього  рушника  керувалися
певними правилами:
 -    Довгий рушник (3 - 4 м) – символ довгої дороги подружнього
    життя.
-   Рушник має бути суцільним – зшитий рушник розрізає дорогу
молодих;
-   Кінець, який вишивався першим є чоловічим, другий – жіночий,
тому ці кінці можуть дещо різнитися. Від того чи вірно стануть
молодята на рушник залежатиме буде чоловік головою роду чи
підкаблучником, матиме жінка надійну опору чи змушена буде сама
нести тягар сімейного життя.
-   На середніх гілках дерева вишивали птахів, обернених один до
одного. Птахи обов’язково мають сидіти на дереві, так як птахи
біля дерева символізують померлі душі й можуть накликати ранню
смерть.
-   Рушник починали вишивати у четвер(день Перуна), потай від
стороннього ока.
 Крім   вищезазначених  функцій  Дерево  Всесвіту  вишивали   на
рушниках на яких подавали хліб-сіль, прикрашали стіл, вішали над
молодими, обдаровували гостей.
 Поховальні  рушники  починали вишивати в  суботу,  шилися  вони
білим  по білому, тут дозволялося використовувати мережані  шви,
що  символізували потойбічний світ. Зверху над деревом  вишивали
пташку, яка позначала душу, що полинула в небесні світи.
 Зображення    Дерева    Всесвіту,   за    логікою,    мало    б
bhjnphqrnbsb`rhq в родильних обрядах, так як воно  несе  в  собі
ідею  відродження. Можливо саме такий рушник дарували  повитусі.
Нажаль, дослідники сприймали рушник як суто декоративний елемент
обряду,  а  не  як  носія давніх ведичних знань,  закодованих  у
квітковому  орнаменті, тому відомостей  про  те  в  який  момент
використовували певний рушник дуже мало. Проте, виходячи із суті
обрядів  та  смислового навантаження візерунків можна спробувати
поновити  давні  знання,  які так бережно  передавали  нам  наші
пращурі на своїх рукавах та рушниках.

ЯНА ЯКОВЕНКО

 
На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
Передавайте з любов'ю усім дітям. Ця робота була зроблена з думкою про них
© Яна Яковенко 2006-2019