Руське Православне Коло

Берегиня
роду

На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
 

"Війна і хлопчики"
(уривок із книги «Звільнення дитинства: міфи виховання і як з ними боротися»)

    Традиційно вважається, що для хлопчиків так само природно
гратися у війну, як для дівчаток у « дочки-матері».Тут маємо
справу зі стереотипом поведінки, що базується на кількох
помилкових уявленнях про дитячу психологію. Найпоширенішими з
них є думка, що гра у війну розвиває в хлопчиків навички
спортивного характеру (силу, витривалість, спритність тощо) і
розкриває «мужність», тобто якісь «чисто чоловічі» риси. Проте,
все це нав'язано соціумом, а не є дійсно вродженим прагненням
дитини саме через цю гру проявити свої здібності. Напроти, гра у
війну, в основі якої лежить рольова діяльність дитини, завдає
непоправної шкоди її психології й ініціює подальший розвиток
багатьох неврозів та патологій, але саме головне - з юних років
формує перекручену картину світосприйняття. Щоб у цьому
переконатися, досить просто ввімкнути телевізор і подивитися, як
колишні хлопчики граються в «війнушку»...
    Отже, почнемо з того, що дитині ніколи не прийде ідея
гратися у війну, тому що в її чистій та незамутненій свідомості
взагалі немає такого поняття як «війна». Вона, як форма прояву
крайньої агресивності, з'являється значно пізніше й нав'язується
дорослими. Не важливо, батьками, просто особами старшого
покоління чи засобами масової інформації. Головне, що «війна»,
як поняття,проникає в дитячу свідомість ззовні, отже, є для неї
явищем чужорідним, не співзвучним її суті . Тому стверджувати,
що всі хлопчики по своїй природі прагнуть гратися у війну,
значить суперечити істини. Гра в «війнушку» —лише традиційна
форма соціальної активності, яка пропонується хлопчикам, і несе
у своїй суті «екстракт» людської дурості й психопатології. Адже,
погодьтеся, будь-яка нормальна людина прекрасно розуміє, що
війна — це нещастя, а прагнення до неї — важке психічне
захворювання. Війна — це форма, у якій максимально проявляється
людська деструктивність. І в силу цього в будь-якої психічно
здорової людини вона викликає тільки одне почуття — відразу. Так
чому тоді, уже яке покоління підряд, ми нав'язуємо цю
психопатологію своїм дітям у формі гри? Як можна вилікувати
людство від війни, коли люди прищеплюють це захворювання власним
дітям?! Це так само безглуздо, як намагатися позбутися холери,
заражаючи нею свою дитину. При цьому зауважте: незважаючи на те,
що наслідки війни жахливі й непоправні, для дітей вона чомусь
завжди подається в «обгортці» дурного патріотизму та героїзму.
Саме в цьому полягає корінь другого помилкового уявлення про гру
у війну.
    Традиційно вважається, що гра у війну розвиває в хлопчиків
особливі «чоловічі» якості: відвагу, сміливість, спритність і
так далі. Може це й так, але справа в тому, що ці ж якості
розвивають і інші ігри, що не несуть такого важкого
психологічного тиску й не прищеплюють дитині деструктивні
реакції. Адже, якщо не вдаватися в подробиці, будь-яка більш-
менш рухлива гра дає можливість повноцінно розвинути такі якості
як спритність, витривалість, швидкість реакції, тощо, навіть
просто футбол більшою мірою вирішує ці питання. Якщо ж говорити
про рольові ігри, якою за своєю суттю, є гра у війну, то тут
широке поле для фантазій — гра в Робінзона, мисливців за
скарбами, у космонавтів тощо. Діти завжди зможуть щось
придумати, якщо їм нічого не нав'язувати.
    Причому відзначте, що під нав'язуванням я розумію в цьому
bho`djs не нав'язування правил гри, а вибір іграшок. Природно,
якщо дитині подарувати автомат, вона, хоч не хоч, стане гратися
у війну — адже їй необхідно актуалізувати подарунок, а обраний
тип іграшки не дає ніякого шансу — війна і все, у той час як
навіть простий конструктор надає малюку широке поле для
фантазії.
    І якщо вже ми заговорили про іграшку, то давайте ще трохи
зупинимося на цьому питанні, а саме на іграшках, пов'язаних з
ідеєю війни - автомати, пістолети, танки і тому подібне.
Що таке іграшка для дитини? Це символ, що наділений дитиною
певними властивостями. Лише дорослій людині може здаватися, що
будь-яка іграшка в руках малюка нічого собою не являє, а є
просто «абстракцією», ілюзорним предметом в ілюзорному світі.
Проте це не так. Для дитини немає нічого реальніше, за його
іграшку. На ній зосереджує вся уява й весь накопичений
інтелектуальний досвід. Іграшка, як тільки вона потрапляє в поле
зору малюка, починає «працювати», формуючи навколо себе цілий
світ зі своїми зв'язками. Якщо говорити простіше, то іграшка —
це символ, що розвертається дитиною зовні. Тому вона служить
шаблоном для подальшого використання інших речей, з якими їй
доведеться зіштовхнутися в дорослому житті.
    Ставлення людини до предметів з віком не змінюється по своїй
суті, а тільки «переписується», в основі його залишається все
теж маніпулювання іграшками. Кожний, хто буде більш-менш чесним
стосовно себе, погодиться: всі матеріальні цінності, предмети,
які він бажав би мати - це його «дорослі» іграшки. І навіть те,
що деякі з них несуть на собі печатку «показника власної
значимості» і соціального статусу, насправді, нічого не змінює.
І, що найбільше показово, це в першу чергу стосується...
військових. Уже хто-хто, а вони прекрасно розуміють, що всі їхні
танки, пушки, авіаносці, ніщо інше, як іграшки. Величезні,
дорогі й страшно небезпечні іграшки. Пластмаса замінилася
бронею, а підлога дитячої кімнати - на ландшафти Перської
затоки...
    Тепер варто вказати ще на один деструктивний момент гри у
війну - програмування типу реакцій.
    Сама психологія або, якщо хочете, філософія концепції війни
— це агресивний, бездумний спосіб вирішити конфлікт. Перед
малюком у цій ситуації всього два кольори світу — чорний та
білий, «наші» і «не наші». Це вже звужує його світогляд і
привчає бачити ситуації тільки як зіткнення двох протиріч, що,
як відомо, дуже далеко від істини. Виходить, що з дитинства
мислення на підсвідомому рівні настроюється тільки на таке
сприйняття світу, де немає місця інакомислячим. Таким чином, із
життя дитини викреслюється вміння розуміти й вміння почувати,
бачити багатоплановість світу, а в результаті це призведе до
того, що дитина не зможе ефективно вирішувати складні життєві
ситуації, що вимагають від людини мислити не шаблонно й
стереотипно, а евристично. А звідки це вміння візьметься, якщо
малюк звик, що є тільки два полюси? Тільки все ті ж «наші» і «не
наші», чорне й біле? Мислення дитини, що грає у війну, нагадує
стройовий крок, що дозволяє ходити тільки по прямій лінії. У той
час як відомо, що прямий шлях - це завжди шлях до швидкої
смерті.
    Давайте згадаємо, як дитина вирішує вже споконвічно
неправильно сприйняту ситуацію - вона убиває супротивника. Все
просто. Раз ти супротивник, значить ти повинен бути вбитий. А
потім... «раз ти не з нашого району - будеш побитий»... «раз ти
не з моєї країни - будеш принижений»... «раз ти не такий як я -
думаєш інакше, ходиш інакше, живеш інакше - убити, убити,
sahrh;.
    Я, думаю, аналогія досить зрозуміла й продовжувати нема
сенсу. Головне, запам'ятаєте — гра у війну прямолінійна й не
вимагає творчого мислення, яке не потрібно плутати із звичайною
фантазією, що обмежується всього лише поданнями про вигадане
поле бою та вигаданими супротивниками. Усім відомий військовий
закон - «солдат не думає, солдат виконує накази». Тож, якщо ви
хочете виростити свого малюка слухняним роботом, що не вміє
бачити світ у всій його розмаїтості, не здатен мислити творчо й
не знає, що робити із тими, хто на нього не схожий – шлях давно
проторений не одним воєнним поколінням. Одним словом, гра у
війну закладає основи, як це не голосно звучить, - фашизму,
расової нетерпимості й просто недоумкуватості.
Повірте, я зовсім не хочу сказати, що всі, хто грав у війну
обов'язково виростуть мерзотниками, але я впевнений, що ті, хто
тільки в неї й грав - такими стануть обов'язково.
    Сьогодні ми лише доторкнулися до цієї теми, тільки окреслили
можливі шляхи розвінчування ще одного міфу виховання. Але навіть
цього цілком достатньо, щоб задуматися над тим, у що грають наші
хлопчики. Я не хочу заборонити грати у війну, але мені здається,
в ім'я психологічного здоров'я наших дітей, настав час змістити
акцент із «смертоносного» елемента подібних розваг убік творчої
трансформації дитячої енергії в більш мирне русло.
    Час, нарешті, роз'єднати силу й агресивність. Ігри повинні
бути конструктивними, а не деструктивними. Я впевнений, що
дитячі ігри не повинні повторювати убогий дорослий світ, інакше
людству ніколи не вибратися з цієї «ями», у якій воно зараз
перебуває, інакше на землі ніколи не закінчаться війни. А якщо
вам все це як і раніше здається дурницею, тоді просто увімкніть
телевізор і подивіться, як хлопчики граються у «війнушку»...

© Алекс Макор
Усі права на статтю захищені. Будь-яке викорирастання або передрук можливий лише за згоди автора.

 
На головну | Центр "Мозаїка" | Книги | Статті | Гутірка | Консультації | Контакт | Пісні | Вірші | Малюнки | Казки | Поради | Ігри
Передавайте з любов'ю усім дітям. Ця робота була зроблена з думкою про них
© Яна Яковенко 2006-2019